Верховцева І. Г. Селянське самоврядування в Російській імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

У дисертації досліджено масштабне оновлення селянського самоврядування в імперії Романових епохою Великих реформ, проаналізовано та етапізовано діяльність цього інституту, визначено ключові проблеми, охарактеризовано основні регіональні моделі. Резюмовано, що внаслідок поширення в 1861 – 1871 рр. самоврядування тимчасовозобов’язаних селян на інші категорії сільського населення було реалізовано Велику реформу 1861 – 1871 рр. і сформовано стан сільських обивателів, однією з характеристик якого було самоврядування в його місцевих громадах. Автором з’ясовано, що, оновлюючи селянське самоврядування, реформатори спиралися на західноєвропейські та місцеві традиційні відповідні моделі. Вони надали перевагу колективістським і корпоративним принципам організації селянського самоврядування. Акцентовано на прагненні імперського істеблішменту використати селянське самоврядування в окраїнних регіонах з метою їх соціальної реорганізації і забезпечення цілісності «єдиної та неділимої». Висвітлено становлення та еволюцію самоврядних селянських установ, їх фіскальну, господарську, соціальну, культурно-освітню, судову, опозиційну діяльність, становище селянських функціонерів. Особливу увагу приділено ролі селянського самоврядування в революціонізації імперії Романових на початку ХХ ст. У дисертації розкрито, що у 1902 – 1907 рр. в імперії Романових відбулася політизація і революціонизація самоврядування селян. У 1905 р. селянське самоврядування склало організаційну основу селянських республік.