У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоноване
розв’язання актуальної наукової проблеми в галузі знань “Публічне управління
та адміністрування”, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних
засад формування системи державного управління у сфері політичної безпеки
та шляхів підвищення її ефективності в Україні, що дає змогу органам
державної влади сформувати систему адекватного реагування на небезпеки
національній безпеці в сучасних умовах державотворення.
У роботі встановлено сутність, окреслено характеристики та запропоновано
авторське визначення концепту “політична безпека”, як соціокультурного
феномену, який має об’єктивно-суб’єктивну природу та є невід’ємною
властивістю функціонування соціальних систем та її елементів. З’ясовано, що її
рівень є інтегральною оцінкою: суспільно-політичної стабільності; стійкості
соціального порядку; тенденцій розвитку політичної системи та відносин між її
суб’єктами; дотримання прав і свобод людини (індивіду); захищеності соціуму
від небезпек, які є результатом еволюційного розвитку; легітимності державної
влади. Виявлено основні фактори врахування яких є передумовою політичної
безпеки та з’ясована їх взаємозалежність (вітального потенціалу державності;
національних цінностей; стійкості соціального порядку; рівня соціального
збурення), а також визначено концептуальні засади формування сучасної
системи державного управління у сфері політичної безпеки, серед яких,
зокрема: концептуальні рамки формування системи забезпечення політичної
безпеки та основні компоненти моделі забезпечення політичної безпеки, що
дозволило довести об’єктивну зумовленість місії вказаної системи в системі забезпечення національної безпеки.
Значна увага приділена удосконаленню: підходів щодо класифікації та
оцінювання небезпек політичній безпеці; обґрунтуванню положення, що
збереженню культурного коду народу та національних цінностей належить
вирішальна роль у забезпеченні стійкості державності; підходів щодо пошуку
оптимального балансу влади в трикутнику: індивід-суспільство-держава у
контексті забезпечення політичної безпеки, в основі якого конституювання
соціальності сучасного типу, яке передбачає забезпечення стійкості соціального
порядку; методів виявлення параметрів і характеристик стійкості держави.
Набули подальшого розвитку: підходи щодо оцінювання суспільно-політичної
дестабілізації суспільства; теоретико-методологічні засади організації
стратегічної діяльності суб’єктів державного управління у сфері політичної
безпеки, зокрема, за рахунок обґрунтування доцільності розробки Стратегії
забезпечення політичної безпеки України; класифікації управлінських рішень у
сфері політичної безпеки, прийняття яких належить до компетенції Президента
України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного
Суду України й Ради національної безпеки та оборони України.
Обґрунтовані шляхи підвищення ефективності державного управління у
сфері політичної безпеки України.
Отримані висновки та практичні рекомендації сприяють подальшому
вдосконаленню підготовки та прийняття ефективних політичних та державно-
управлінських рішень у сфері політичної безпеки, що дозволить адекватно
реагувати на небезпеки політичній безпеці, розробляти та втілювати у життя
більш прогнозовану державну політику у вказаній сфері.
Ключові слова: державне управління, політичне управління, політична
безпека, небезпеки політичній безпеці, державне управління у сфері політичної
безпеки, стійкість держави, культурний код народу (нації), державність,
стратегічне планування.
