Дисертацію присвячено визначенню факторів прогнозу формування, перебігу та виходу депресивних розладів на основі комплексного вивчення їх клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей і біохімічних корелятів в динаміці розладу, вдосконаленню принципів діагностики та розробці персоніфікованої комплексної системи терапії цієї патології. Розроблена концепція розвитку і перебігу депресивних розладів, в якій ключова роль відведена не стільки клініко-психопатологічним феноменам, як структурно-особистісним особливостям пацієнтів і їх нейрохімічному забезпеченню, що визначає індивідуальний рівень ресурсів стресостійкості. Саме ці характеристики впливають на розвиток патологічного процесу, визначають його прогноз і основні персоніфіковані підходи до терапії.
Основою дослідження стало обстеження 157 осіб, з яких 122 особи – хворі на депресивні розлади (40 – на депресивний епізод (F 32.0, 32.1, 32.2), 44 – на рекурентний депресивний розлад (F 33.0, 33.1, 33.2), 38 – на дистимію (F 34.1)) та 35 осіб без психічних розладів (із загальної популяції населення). Досліджено траєкторію розвитку депресивного розладу та виділені його етапи (початковий, проміжний, тривалий), що визначаються кількістю перенесених епізодів та мають специфічні клініко-психопатологічні характеристики. Визначено феноменологію та механізми формування депресивної поведінки в результаті трансформації актуальних копінг-стратегій, особливостей суб’єктивного сприйняття індивідуального часу та особистісних орієнтацій хворих на різних етапах розвитку депресивного розладу.
Проаналізовані специфічні особливості цитокінового і катехоламінового статусів хворих на депресивні розлади залежно від віку, статі та нозології розладу. Встановлене діагностичне значення зростання рівня антизапального інтерлейкіну-10 у хворих на депресивні розлади. Виявлено, що норадреналін слугує прогностичним фактором перебігу депресивних розладів. Проведений регресійний аналіз (за процедурою лінійної регресії з покроковим включенням) дозволив встановити, що особливості клінічної структури розладів, суб'єктивне сприйняття пацієнтами свого стану і особистісні характеристики хворого (у вигляді копінг-стратегій, особистісних орієнтацій і сприйняття індивідуального часу) впливають на формування важкості депресивного розладу, його перебіг та вихід і можуть використовуватися в якості факторів прогнозу і специфічних мішеней лікувально-реабілітаційних заходів. З урахуванням специфіки клініко-психопатологічних та патопсихологічних факторів прогнозу перебігу депресивних розладів, розроблено та апробовано персоніфіковану комплексну систему терапії, що базується на принципах етапності (І етап – ініціальний; ІІ етап – стабілізуючий; ІІІ етап – психопрофілактичний), комплексності (поєднання фармако- та психотерапії), використанні інтегрованих психотерапевтичних підходів (комбінація когнітивно-поведінкової, сімейної та арт-терапії), поєднанні методів індивідуальної та групової психотерапії та спрямованості на вироблення адекватного ставлення до хворобливого стану, зниження інтенсивності негативних емоцій, відновлення мотиваційного потенціалу, розвинення гнучкості внутрішніх психологічних установок і поведінкових патернів, актуалізацію внутрішніх і зовнішніх ресурсів пацієнта. Результати апробації персоніфікованої комплексної системи терапії депресивних розладів з урахуванням прогностичних факторів їх перебігу свідчать про її високу ефективність і результативність у порівнянні з традиційними програмами лікування та про доцільність її використання у практичній роботі.
