РОМАНОВ С. М. Етико-естетична система Лесі Українки і національний літературний контекст епохи.

Дисертація є першою спробою системного дослідження життєтворчості Лесі Українки в соціокультурних полях її доби: громадсько-політична сфера, мистецтво, психологічна, науково-філософська, релігійна свідомість часу, родинно-товариські, любовні стосунки, побут тощо. Ключовою постаттю раннього українського модернізму письменниця представлена у широкому спектрі зв’язків із митцями свого покоління – М. Коцюбинським, В. Стефаником, О. Кобилянською, О. Олесем, Л. Старицькою-Черняхівською. У парадигмі бінарного “взаємонасвітлення” розкрито особливості становлення нових концептів світогляду, творчості, поведінки. Дискурсивно працю розбудовано у єдності традиції – епохи – художньої практики, де кожна зі сфер виявляє авторську присутність в літературному процесі. У його динаміці окреслено співвіднесення усталених в національному просторі моделей життєтворчості митця з новими формами й способами самопрезентації. В дослідженні показано процес утвердження ранньомодерного літературного канону, природу якого розкрито в етичних, естетичних, генераційних, гендерних, геолокаційних координатах. Специфіка авторського стилю, авторської поетики розглядається у співмірності зі стильовою поліфонією епохи, що передусім визначало становлення та еволюцію письменника.