Вісич О. А. Метадрама: теорія і репрезентація в українській літературі.

У дисертації вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз метадрами як жанрового феномену, який характеризується рефлексійністю, ускладненням ієрархії драматичної реальності, з’ясовано спектр реалізації поетики метадрами в українській драматургії кінця ХІХ – середини ХХ ст. Доведено, що метадрама, як жанрова форма і як результат телеологічної авторської інтенції, реалізується на персонажному, тематичному, пафосному, хронотопному, дискурсивному, паратекстуальному та інтертекстуальному рівнях, а також шляхом використання комплексу метадраматичних прийомів. Траєкторія розвитку української метадрами ХХ ст. бере початок із доробку М. Старицького та І. Карпенка-Карого, які активно використовували топос театру, створили перші зразки метадраматичного персонажа. Новаторським визначено метадраматичний дискурс у низці творів драматургів першої третини ХХ ст. (вектор розщеплення персонажа та актора, антитеатральна тематика, імітація театрального дійства, розшарування художньої дійсності тощо). Кульмінацію метадраматичних експериментів в українській літературі ХХ ст. репрезентує творчість письменників-емігрантів І. Костецького, Ю. Косача, Л. Коваленко, І. Чолгана та ін. У дисертації здійснено метадраматичний аналіз більш ніж 50 творів.