Гудзенко В. М. Еколого-генетичні основи адаптивної селекції ячменю в умовах центральної частини Лісостепу України

Об’єкт дослідження: закономірності прояву абіотичних і біотичних чинників; оцінка взаємодії генотип–середовище; продуктивний та адаптивний потенціал ячменю; селекційно-генетичні особливості за параметрами генетичної варіації та комбінаційною здатністю; селекційний прогрес за врожайністю та стабільністю; генетичне зрушення за елементами структури врожайності. Результати: Виведено дев’ять сортів ячменю озимого, з яких шість внесені до Держреєстру України в 2014–2018 рр. (Паладін Миронівський, Атлант Миронівський, МІП Ясон, МІП Гладіатор, МІП Оскар, МІП Дарій), а три сорти проходять кваліфікаційну експертизу в Українському інституті експертизи сортів рослин (УІЕСР),15 сортів ячменю ярого, з яких 11 внесено до Держреєстру України (Віраж, Талісман Миронівський, МІП Мирний, МІП Салют,МІП Сотник, МІП Азарт, МІП Богун, МІП Вісник, МІП Мирослав,МІП Експерт, МІП Вдячний), а чотири проходять експертизу в УІЕСР. Сформовано генофонд ячменю для адаптивної селекції, що нараховує 2125 номерів походженням з 52 країн, у тому числі 589 зразків ячменю озимого і 1536 ячменю ярого. Виділено та зареєстровано в Національному центрі генетичних ресурсів рослин України (НЦГРРУ) чотири колекції. Новизна: У діалельних схемах схрещувань сучасних сортів ячменю виявлено селекційно-генетичні особливості за елементами структури врожайності. Оптимізовано підходи щодо визначення морозостійкості ячменю озимого. Виявлено ефективність в селекційній практиці системного підходу щодо визначення посухостійкості селекційних ліній ячменю з використанням лабораторних і лабораторно-польових методів у різні періоди розвитку рослин та підсумкову оцінку за врожайністю з використанням статистичних індексів. Обґрунтовано і експериментально доведено, що проведення багатосередовищних випробувань в різних екологічних зонах України та аналіз даних з використанням низки статистичних показників стабільності, AMMI і GGE biplot моделей сприяє поглибленій оцінці взаємодії генотип–середовище та виділенню «кращих з кращих» селекційних ліній на завершальному етапі селекції. Доведено, що використання різних строків сівби у селекційному процесі ячменю озимого є простим, але ефективним підходом, який дозволяє детальніше оцінити взаємодію генотип–середовище та виділити генотипи з стабільнішим рівнем прояву врожайності за варіабельних умов вегетації. Галузь – сільське господарство.