Андрухів О. І. Боротьба з дитячою безпритульністю та бездоглядністю в західних областях УРСР у 1940–1950-х роках: історико-правове дослідження.

Дисертація присвячена історико-правовому дослідженню правових заходів радянської влади з подолання дитячої безпритульності та бездоглядності в західних областях УРСР у 1940–1950-х рр. У дисертації систематизовано виявлені джерела, в тому числі раніше неопубліковані, в яких розкриваються практичні аспекти діяльності закладів опіки безпритульних та бездоглядних дітей у західних областях УРСР у 1940–1950-х рр. Визначивши правові аспекти інкорпорації західноукраїнських областей до складу УРСР у 1939 р., виокремлено характерні риси політики радянізації регіону та впровадження радянської системи права. Порівняльна характеристика історико-правових причин виникнення дитячої безпритульності та бездоглядності в міжвоєнні десятиліття на території радянської України та Польщі, до складу якої входили західноукраїнські землі, дозволила визначити специфічні риси боротьби з цим соціальним явищем і його відображення в аксіологічних підходах до сімейних цінностей, прав людини і дитини, процесу виховання неповнолітніх безпритульних та бездоглядних осіб, а також дітей, які вчиняли адміністративні та кримінальні правопорушення. Прослідковується ґенеза становлення правової бази регулювання діяльності інститутів піклування, патронування та усиновлення, які були важливими складовими впливу держави і суспільства на неповнолітніх безпритульних. Окрема увага звертається на роботу міліцейських закладів тимчасового утримання безпритульних та бездоглядних дітей – приймальників-розподільників, їх еволюції в умовах воєнного часу і післявоєнної відбудови та перетворення на установи виховного характеру. Визначено специфічні риси радянського законодавства, що регулювало процедуру формування та діяльності дитячих кімнат міліції, які накопичували первинну інформацію про затриманих дітей, сприяли оперативному пошуку родичів неповнолітніх чи передання їх в приймальник-розподільник. На основі статистичних відомостей та нормативно-правових актів розкриваються особливості функціонування дитячих будинків, що були основним типом державних інституцій допомоги дітям, які втратили батьків чи потребували опіки. Висвітлюються форми діяльності спеціальних комісій, комсомольських, профспілкових та жіночих організацій у сфері протидії та боротьби з дитячою безпритульністю в УРСР загалом та західних областях зокрема. Залучення громадськості до боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю було ефективним і свідчило про поступову відмову від виключно карального змісту законодавства та утвердження превентивних заходів.