У дисертаційній роботі наведено нові наукові положення та науково-обґрунтовані результати, що розв’язують важливу науково-прикладну проблему, яка полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні системи державного регулювання соціально-економічних відносин у будівництві та розробленні рекомендацій щодо вдосконалення механізму нормативно-правового регулювання будівельної галузі в Україні. Визначено, що нормативно-правове регулювання соціально-економічних відносин у будівництві доречно розглядати як цілеспрямований вплив, зокрема, норм права, на відносини між суб’єктами будівництва, з метою забезпечення за допомогою адміністративних і правових засобів (принципів, форм і методів державного управління та юридичної відповідальності), гарантування визначених законодавством прав фізичних та юридичних осіб.
Встановлено особливості соціально-економічних відносин у будівництві та недоліки державного регулювання цієї сфери. Запропоновано авторське бачення принципів регулювання таких відносин у контексті публічного адміністрування, серед яких: прозорість та доступність нормативно-правової бази для всіх учасників будівельного ринку; системність та узгодженість нормативних актів зі стандартами Європейського Союзу; уніфікація термінології та усунення підміни понять; імплементація міжнародного досвіду з урахуванням особливостей і специфіки будівництва в Україні; забезпечення поступовості процесу розроблення нових, перегляду та оновлення діючих нормативних актів технічного характеру у сфері будівництва, з урахуванням стандартів ЄС.
Систематизовано структурні складові державного управління нормативно-правовим регулюванням соціально-економічних відносин у будівництві, що охоплюють як суб’єктів регулювання, так і систему нормативно-правових актів і нормативних документів у розрізі правовідносин, технічних і технологічних вимог, що підлягають регулюванню. Узагальнено закономірності становлення та розвитку нормативно-правового регулювання будівельної діяльності шляхом виділення восьми етапів розвитку цієї сфери. Доведено, що впровадження міжнародного досвіду є позитивним аспектом для подальшого розвитку та побудови досконалої моделі вітчизняної будівельної галузі. Виокремлено три етапи імплементації європейського досвіду, які підтверджують дієвість загальних принципів нормативно-правового регулювання будівельної галузі розвинених країн, що полягають, зокрема, у роздержавленні управління будівництвом і передачі більшості владно-управлінських функцій органам місцевого самоврядування та саморегулівним організаціям.
Виокремлено шість основних напрямів розвитку будівельної галузі, які відрізняються критеріальним підходом до виявлення взаємозв’язку ефективності державного механізму нормативно-правового регулювання соціально-економічних відносин та економічного зростання у будівництві, серед яких: реформування будівельної діяльності в частині нормативно-правового забезпечення; запровадження ефективного державного регулювання та контролю у будівництві; створення сприятливих умов для діяльності всіх учасників будівельного ринку; адаптація будівельного законодавства України до норм Європейського Союзу; удосконалення державних інструментів підтримки розвитку будівельного сектору економіки; запровадження інновацій у розвитку сучасної наукової складової будівельного виробництва.
Ключові слова: державне управління будівництвом, механізм нормативно-правового регулювання будівництва, соціально-економічні відносини у будівництві, державний архітектурно-будівельний контроль, державні та галузеві будівельні норми, саморегулівні організації у будівництві.
