Пліско Є. Ю. Теорія і практика соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні (ХХ – початок ХХІ століття).

English version

Дисертація на здобуття ступеня доктора наук

Державний реєстраційний номер

0520U100508

Здобувач

Спеціальність

  • 13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки
  • 13.00.05 - Соціальна педагогіка

18-09-2020

Спеціалізована вчена рада

Д 12.112.01

Державний вищий навчальний заклад "Донбаський державний педагогічний університет"

Анотація

Об’єкт: процес соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у ХХ – на початку ХХІ століття. Мета дослідження полягає в цілісному системному розкритті генези теоретичних ідей та науковому узагальненні моделей соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст. як складного соціально-педагогічного феномену задля репрезентації в сучасному науково-педагогічному дискурсі. Методологічні підходи: системний, хронологічний, історико-логічний, культурологічний, політичний, антропологічний, парадигмальний, синергетичний, особистісно-діяльнісний, герменевтичний, наративний, міжгалузевий. Методи: теоретичний аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, метод періодизації, узагальнення, історико-логічний, генетичний (історико-структурний), порівняльно-історичний, метод моделювання. Наукова новизна: визначено та охарактеризовано три педагогічні моделі соціально-виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками в Україні 1917 – 2015 рр. (прагматична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1917 – 1938 рр.), стрижнем якої було визнано трудове виховання та професійна освіта неповнолітніх правопорушників; соціоцентрична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1939 – 1990 рр.), основою якої стало виховання неповнолітніх правопорушників як активних членів колективу, суспільства; гуманістична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1991 – 2015 рр.), що проголосила особистісно-центрований підхід до соціального виховання неповнолітніх правопорушників. Уточнено зміст понять: „соціальне виховання”, „соціалізація”, „правопорушення”, „неповнолітній правопорушник”, „девіантна поведінка”, „делінквентна поведінка”, „профілактика”, „соціальна реабілітація”, „ресоціалізація”, „соціальна адаптація”, „соціальний супровід”, „соціальний патронаж”, „пробація”; соціальні, соціально-педагогічні та індивідуально-психологічні детермінанти поведінки неповнолітніх правопорушників; внесок вітчизняних і зарубіжних педагогів у розвиток теорії та практики соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у 1917 – 2015 рр. Набуло подальшого розвитку: узагальнення та типологізація спеціалізованих пенітенціарних установ для неповнолітніх правопорушників, що діяли в Україні досліджуваного періоду (приймальники, розподільники, ізолятори, колектори, напівреформаторії та реформаторії, ремісничі й виправні притулки, основні та допоміжні дитячі будинки, будинки примусових робіт (БУПРи), дитячі виправні та трудові колонії, виправні школи, школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), школи соціальної реабілітації (ШСР), професійні училища соціальної реабілітації (УСР)); аналіз та систематизація джерельної бази дослідження; узагальнення нормативно-правових засад соціального виховання та кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників у досліджуваний період. До наукового обігу введено: маловідомі та раніше невідомі архівні джерела (61 позиція), наукові документи, історико-педагогічну літературу; невідомі раніше історичні факти, пов’язані з історією розвитку соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст. Практичне значення дослідження: фактичний матеріал, теоретичні положення й висновки дослідження можуть застосовуватися у освітньому процесі закладів вищої освіти; під час розроблення та удосконалення навчальних дисциплін „Педагогіка”, „Історія педагогіки”, „Методика виховної роботи”, „Соціальна педагогіка”, „Соціальна робота”, „Історія соціальної роботи”, „Соціологія девіантної поведінки”, „Соціально-педагогічна профілактика правопорушень”, „Соціально-педагогічна робота з різними групами клієнтів” та ін.; у системі підвищення кваліфікації педагогів, соціальних працівників, фахівців служб у справах дітей та інших спеціалістів, професійна діяльність яких пов’язана із виправленням противоправної поведінки неповнолітніх; при укладанні підручників, навчальних й навчально-методичних посібників.

Файли

Схожі дисертації