У дисертаційному дослідженні здійснено загальнотеоретичне вирішення проблеми формування концептуальних основ права національної безпеки України та розвитку із застосуванням сучасної методології наукових досліджень системи знань про його зміст, структуру, особливості дії в умовах глобалізаційних трансформацій, кризи світового правопорядку та системи міжнародної безпеки.
Визначено, що становлення доктрини права національної безпеки відбувається з урахуванням законотворчої діяльності у сфері національної безпеки та відповідних положень Конституції України, на основі потреб практики правозастосування, що знаходить своє відображення у галузевих юридичних науках і у спеціально-юридичних розробках правового змісту національної безпеки та є науковою основою для загальнотеоретичного дослідження права національної безпеки у сучасній юриспруденції.
Концептуалізація права національної безпеки полягає в усвідомленні емпіричної основи національної безпеки, якою є сукупність суспільних відносини, соціальних комунікацій, інших соціальних чинників, що забезпечують безпеку людини, суспільства і держави.
Сформульовано наукову позицію про те, що правовий зміст національної безпеки є залежним від правової стратегічної культури, як стилізованої правової культури безпеки, що передбачає відповідне правове мислення у прийнятті на основі права рішень, які мають значення для забезпечення національної безпеки.
Обґрунтовано, що право національної безпеки формується як цілісність, оскільки поєднує різновиди та різні рівні національної безпеки, що у своєму існуванні є взаємозалежними стосовно утворення системної цілісності національної безпеки, яка має спільний аксіологічний центр і реалізується у правовій нормативності.
Розкрито загальнотеоретичні аспекти взаємодії міжнародного і національного права у формуванні права національної безпеки. Встановлено, що гносеологічною та онтологічною основами права національної безпеки є праворозуміння. Важливими для права національної безпеки визначено ціннісно-нормативне праворозуміння, соціологічний та потребовий підходи до праворозуміння, а також комунікативну теорію права.
Доведено, що дослідницька стратегія права національної безпеки ґрунтується на міждисциплінарному, системному, інституційно-функціональному, аксіологічному, холістичному та синергетичному наукових підходах.
Розкрито характеристику права національної безпеки України як нелінійної системи, що утворюється відповідно до визначених теорією самоорганізації систем правил та є залежною від системи національної безпеки.
Визначено, що детермінанта системи права національної безпеки пов’язується з ноуменальним змістом права та обумовлює звернення до парадигми ризоми. Ризома права розглядається як поєднання морально-етичних, ціннісних вимог, норм і соціальних комунікацій у визначенні та досягненні певної соціально-значущої для учасників таких комунікацій мети. Встановлено, що право національної безпеки України утворюється у системі права за рахунок правового режиму, який містить предмет – суспільні відносини, соціальні комунікації у сфері національної безпеки, метод – сукупність способів, засобів правового регулювання, впливу на суспільні відносини, соціальні комунікації у сфері національної безпеки, а також мету, якою є забезпечення національної безпеки. Право національної безпеки має свої об’єкти, якими є національні інтереси в усіх видах національної безпеки, суб’єктами права національної безпеки постають людина, суспільство і держава.
Ключові слова: право національної безпеки, концептуалізація права національної безпеки, принципи, функції, структура права національної безпеки, нелінійність права національної безпеки, ризома права, національні інтереси, правові стратегічні комунікації у сфері національної безпеки, право людини на безпеку, система правового забезпечення національної безпеки, міжнародно-правові засоби захисту національних інтересів.
