Михальська С. А. Психологія мовленнєвої поведінки дитини 5-7 років життя

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішення важливої наукової проблеми мовленнєвої поведінки дитини 5-7 років життя. Основним теоретично та експериментально обґрунтованим висновком виступає твердження про те, що особистісний розвиток людини здійснюється в умовах взаємодії з іншою людиною. Аналіз проблеми мовленнєвої поведінки дитини 5-7 років життя та аспектів, що сприяють усталенню в поведінці дитини психологічних досягнень особистості дозволяє виокремити низку зовнішніх соціально-педагогічних і внутрішніх психологічних чинників, які характеризують особливості мовленнєвої поведінки дошкільника. В роботі визначено роль смислових конструктів та ціннісних орієнтацій, що регулюють активність дитини 5-7 років життя у системі взаємодії «людина-людина» у процесі прийняття значущих рішень про подальшу мовленнєву поведінку. Доведено роль творчих досягнень комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини в регуляції мовленнєвої поведінки старшого дошкільника у взаємодії з однолітками в знайомих та невизначених комунікативних ситуаціях (групах інклюзивної освіти). З’ясовано, що в дитячому віці великий вплив на становлення мовленнєвої поведінки надають агенти соціалізації. Ними виступають родина (батьки або особи, які постійно піклуються і спілкуються з дитиною, сестри та брати); дитячий садок (передусім вихователі); суспільство (однолітки, друзі). Визначено, що взаємини батьків та дітей, особливості родинного спілкування, типи батьківського ставлення, ціннісні орієнтації батьків у питаннях соціальної взаємодії виступають потужними чинниками формування досягнень особистісного та комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини дошкільного віку. Соціально-психологічним чинником формування конструктивної мовленнєвої поведінки дитини в ситуаціях новизни й невизначеності / або відсутності досвіду спілкування з дітьми, що мають особливі освітні потреби, виступає також взаємодія фахівців закладів дошкільної освіти з батьками вихованців. Вирішення наукової проблеми становлення мовленнєвої поведінки дитини старшого дошкільного віку як форми реалізації особистісних досягнень у взаємодії з дорослими та однолітками дозволяє розширити погляд на поведінку дитини як на феномен, завдяки якому дитина стає суб’єктом власного життя, що у вищих своїх формах набуває рівня життєтворчості.