Татарнікова А. А. Алілуйно-славослівний базис європейської культури і музики

У дисертаційному досліджені запропоновано концептуальну модель алілуйно-славослівної парадигми європейської культури і музики, зумовлену етимологічним, лінгвістичним та духовно-смисловим співвіднесенням понять «культ» та «культура», зв’язок котрих виявляє таку значущу якість, як «шанування», «обертання-центрованість навколо Вищого» та складає суттєве спрямування сучасної культурологічної думки. Виявлено смислові домінанти християнського Славослів’я, що сконцентровані навколо поняття про Славу Господню та близьких до нього (хвала, подяка, шанування, радість, краса, екстатика тощо). Визначено, що в межах християнської духовно-етичної традиції, сакральна сутність якої закарбована на перетині концепцій «теології слави» й «теології хреста», алілуйна парадигматика виступає певною ознакою духовного Преображення людини, а також єднання у славослів’ї земного та небесного світів, духовного та світського начал. Доведено, що реалізація зазначених рис алілуйно-славослівної парадигми невіддільна від вищого духовного Божественного Порядку (ordo) і показової для нього Ієрархії та звернена до ідеї соборності, надконфесійності, що виявляється або в тяжінні до ідеалів «Неподіленої церкви» раннього християнства, або до різноманітних синтетичних релігійних форм, що особливо показово для XX – початку XXI століть. Встановлено, що суттєва роль імперативу «творчості во славу Божу» апелює до відповідної жанрової сфери, у тім числі до містерії, міраклю, меси з її розділами (Gloria, Sanctus) й численними різновидами доксології (Алілуя, юбіляції тощо). Суттєвими є типологічні ознаки гімну, псалма, оди, панегірика, дифірамба та їхніх аналогів у різних видах мистецької діяльності (іконографія «Христа у славі» і її різновиди, парадний живопис, придворна культура класицизму та ампіру тощо).