Удосконалено зміст поняття сталого економічного розвитку, під яким пропонується розуміти зміну вектору економічного розвитку на основі парадигмальних змін філософії господарювання, сутнісним наповненням якого виступає трансформація принципу раціональності, доповнення його неекономічними (соціальними та екологічними) складовими як підґрунтя формування мотиваційного механізму дій господарюючих суб’єктів, а також управлінської підсистеми на мікро-, макро- і наднаціональному рівнях. Визначено ядро сталого розвитку. Доведено, що суттєві зв’язки між елементами структури сталого економічного розвитку визначаються трьома законами інституційної архітектоніки: законом рівноваги, законом усереднення (золотої середини), законом структурування (золотого перерізу). Встановлено, що побудова економіки за законом золотого перерізу надає їй найбільшого динамізму із максимально економним режимом функціонування. Визначені ключові тенденції структурних трансформацій глобальної економічної системи. Доведено, що сформована структура постіндустріальної економіки не відповідає принципам сталого розвитку. Виділено необхідні умови імплементації парадигми сталого розвитку в економіку України, що реалізуються в сфері реформування інституційної матриці шляхом забезпечення наступних концептуальних зрушень: формування ефективних інститутів специфікації прав власності, зменшення питомої ваги екстрактивних інститутів шліхом розриву механізму формування рентної мотивації, підвищення ефективності трансплантації інститутів на основі блокування їх дисфункцій, ефективна реалізація потенцій держави у забезпеченні балансу інтересів економічних суб’єктів.
З використанням програмного продукту TextAnalyst виділено мережу основних (найбільш значущих) понять, що визначають сутність категорії «адап-тація». Уточнено значення адаптації в соціально-економічному середовищі як процесу пристосування внутрішніх властивостей підприємства до вимог динаміч-ного зовнішнього середовища на основі використання організаційно-економічних і соціальних регуляторів з метою забезпечення стійкості функціонування в довгостроковій перспективі. Доведено, що внутрішня система адаптаційного механізму структурується виділенням таких елементів як: адаптивний потенціал, адаптаційні можливості, зовнішні сили, елементи адаптації, вектор адаптації, адаптаційний процес, точки біфуркації, атрактори. Визначено роль людського капіталу в забезпеченні сталого економічного розвитку агропромислового виробництва. Обґрунтовано методологічні засади ідентифікації об’єктних сфер застосування адаптивних механізмів управління агропромисловим розвитком, в основі яких лежить декомпозиція об'єкту управління.
Здійснено оцінку стану та динаміки аграрного виробництва в Україні: макроекономічних показників, показників динаміки зовнішньої торгівлі України агропродукцією. Виділено фактор потенційної небезпеки залежності національного експорту від обмеженої кількості товарних позицій сировинного спрямування (зернових культур, кукурудзи, олійних культур). Здійснено групування регіонів за двома показниками: динамікою зростання та часткою в загальному обсязі виробництва агропромислової продукції, надано їх якісну характеристику. Визначено, що розвиток агропромислового сектору в рамках стратегії переважання факторів екстенсивного характеру, домінування економічних детермінант функціонування відбився у нехтуванні екологічними параметрами, що демонструє відставання інтегрального показника екологічного блоку від національного рівня в 2019 р. більше ніж в 2 рази. Розроблено модель оцінювання рівня сталості економічного розвитку, яка об’єднує 4 аспекти оцінювання: економічний, соціальний, екологічний та інфраструктурних блоки, значення яких розраховано за множиною кількісних чинників відносно національної економіки в цілому та агропромислового комплексу зокрема.
