У дисертації вперше в Україні комплексно висвітлено теоретико-прикладні засади функціонування організаційно-правового механізму захисту основоположних прав у правопорядку sui generis Європейського Союзу. Особливу увагу приділено дослідженню джерел первинного права ЄС, на рівні яких визнається та підтверджується здатність забезпечувати de lege lata та de lege ferenda захист основоположних прав у інтеграційному правопорядку з огляду на необхідність гарантування їх дотримання інституціями, органами, агенціями, службами ЄС, а також потребу підвищення дієвості інституційно-правового механізму ЄС й політико-правових інструментів, якими послуговуються держави-члени, коли їх діяльність здійснюється у межах сфери дії права ЄС.
Визначено концептуально-методологічні підходи до розуміння особливостей понятійно-категоріального апарату, характерні риси практики застосування в інтеграційному правопорядку Хартії Європейського Союзу про основоположні права, загальних принципів права ЄС, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розкрито правові та організаційні проблеми, що виникають у цій сфері, а також роль судової практики в їх вирішенні. Обґрунтовано, що важливе практичне значення для держав-членів має збереження за ними зобов’язань як за національним правом, так і міжнародним, зокрема європейським, правом прав людини, які не замінюються Хартією ЄС і свідчать про наявність багаторівневого захисту основоположних прав у ЄС.
Висвітлено значення прийняття і набуття чинності Хартії ЄС у визнанні необхідності врахування змісту її положень у правотворчому процесі ЄС, у становленні новітніх підходів до розуміння основоположних прав і розвитку системи захисту прав людини в ЄС. Доведено, що Хартія ЄС і закладені в ній концептуальні ідеї посприяли подальшому розвитку деяких базових концепцій у сфері прав людини, які до набрання нею чинності еволюціонували частково як результат судової практики, частково як реакція на зміни в уявленнях про людську гідність, частково як результат реагування на реальні та потенційні виклики.
Висвітлено інституційно-правові засади співробітництва Україна – ЄС у контексті виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС 2014 р., дотримання поваги до прав людини та інших спільних цінностей як її суттєвих елементів.
