У дисертації сформульовано концептуальні засади цивільно-правових засобів захисту прав споживачів шляхом застосування методів, прийомів, а також окремих цивільно-правових способів їх захисту.
Здійснено узагальнюючий аналіз стану наукових розробок та правозастосовчої практики в сфері регулювання споживчих відносин. Проаналізовано в порівняльному аспекті положення чинного законодавства в сфері регулювання споживчих відносин та його адаптації до права Європейського Союзу.
Встановлено особливості застосування цивільно-правових способів захисту у споживчих відносинах. Проведено класифікацію способів захисту за підставами та наслідками застосування на: 1) превентивно-припиняючі порушення та 2) компенсаційні.
Досліджено правовий статус учасників споживчих відносин. Серед них найбільша увага присвячена правовому положенню споживача. Правовий статус останнього, розглядається як система правомочностей, надана споживачам правом, що становить комплексний інститут. Іншою стороною у споживчих відносинах є виробник, продавець.
Споживач здійснює суб’єктивні цивільні права на власний розсуд у межах, встановлених договором, актами цивільного законодавства. Права та обов’язки, передбачені ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» трансформуються в суб’єктивні цивільні права та обов’язки на підставі юридичних фактів: укладення споживчого договору, завдання майнової та моральної шкоди споживачу.
Укладаючи споживчий договір, споживач має право: 1) на належну якість товару, робіт та послуг; 2) безпеку продукту; 3) необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про наданий йому продукт (роботи, послуги), а також про суб’єкта (виробника, виконавця).
Правовідносини з участю споживача можна розглядати в двох аспектах: а) договірні правовідносини, що виникають між споживачем і підприємцем (цивільні договірні правовідносини); б) охоронні правовідносини, що виникають з метою захисту порушених прав споживачів.
Аналіз законодавства України в сфері захисту прав споживачів свідчить про велику кількість нормативних актів. Вони охоплюються різними галузями права і мають на меті захист прав споживачів. Необхідним є формування системи норм, які на комплексних засадах формували б правовий інститут, покликаний регулювати захист прав споживачів незалежно від видів споживчих договорів.
Правовою формою опосередкування відносин між продавцем (виробником, виконавцем) та споживачем є договір. Класифікація споживчих договорів свідчить про певні особливості окремих з них. Водночас в сфері захисту споживачів вони мають спільні ознаки.
Суб’єкти споживчих договорів в залежності від мети можуть використовувати договір для оформлення одного конкретного зобов’язання або певної сукупності різнорідних зобов’язань споживчого характеру в рамках одного договору або різних договорів. В зобов’язальному праві необхідно виокремити групу споживчих договорів з властивими їм ознаками. Споживчий договір співвідноситься з поняттям цивільно-правового договору як категорії загального і спеціального.
Споживчий договір – це договір, за яким одна сторона – суб’єкт підприємницької діяльності (продавець, виробник, виконавець) або самозайнята особа, зобов’язується продати, виготовити виріб (товар), виконати роботи або надати послуги, за плату другій стороні – споживачу (фізичній особі). Споживчий договір має ознаки публічного та договору приєднання.
Цивільно-правовий захист прав та інтересів споживачів полягає у вчинені фактичних та юридичних дій із застосуванням передбачених законом або таких, що йому не суперечать способів захисту з метою припинення правопорушення та відновлення становища споживача шляхом компенсації матеріальних і нематеріальних (моральних) втрат.
Обрання способу захисту залежить від змісту порушеного права і правових наслідків порушення. З метою ефективного захисту прав споживачів допускається поєднання різних цивільно-правових способів захисту.
Основні положення дисертаційного дослідження, сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані у науково-дослідній, правотворчій сферах, правозастосовчій діяльності, у навчальному процесі.
Результати дослідження були апробовані на численних науково-практичних конференціях. Рекомендації щодо удосконалення механізму правового захисту споживачів були скеровані для використання до суб’єктів, які здійснюють моніторинг в сфері порушення прав споживачів.
Теоретичні висновки дослідження дозволили сформулювати пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання відносин за участю споживача, обґрунтувати проєкти положень до чинного Цивільного кодексу України та ЗУ «Про захист прав споживачів»/
