Мартинюк А. К. Теорія і практика диригентсько-хорової школи в Україні ХХ – початку ХХІ століття

Висвітлено історико-педагогічні аспекти дослідження та тенденції історичного розвитку диригентсько-хорової школи в Україні ХХ – початку ХХІ століття з урахуванням змін, які відбувалися в системі мистецької освіти упродовж зазначеного періоду. Розглянуто теорію і практику Львівської, Одеської, Київської та Харківської регіональних диригентсько-хорових шкіл, формування яких відбувалось упродовж двох етапів: каталізаційного (1910-ті – 1950-ті рр. ХХ ст.) та зрілого (1960-ті – 2020-ті рр.). Виявлено динаміку їх розвитку в емоційно-особистісній, інтелектуально-творчій, діалогово-наслідувальній, виконавсько-інтерпретаційній, дидактико-акмеологічній сферах. Здійснено порівняльний аналіз функціонування регіональних диригентсько-хорових шкіл, розроблено модель формування національної диригентсько-хорової школи в Україні ХХ – початку ХХІ ст. та визначено перспективи її розвитку. Доведено, що розмаїття регіональних та авторських шкіл утворює національну диригентсько-хорову школу як духовно-практичну продуктивну соціокультурну систему виконавського та педагогічного спрямування, засновану на домінуванні української соборної хорової та педагогічної традиції.