У дисертації досліджено проблему розвитку педагогічної біографістики в Україні в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.
Об’єктом дослідження є педагогічна біографістика як напрям розвитку історико-педагогічної науки України. Предмет дослідження – методологія, джерелознавство, історіографія, бібліографія української педагогічної біографістики (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.). Мета дослідження полягає у визначенні теоретико-методологічних засад і провідних тенденцій формування педагогічної біографістики як окремого напряму історико-педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. та окресленні шляхів використання результатів дослідження в розвитку сучасних науково-педагогічних знань і освітнього процесу.
З’ясовано теоретико-методологічні засади педагогічної біографістики (наукові принципи, методологічні підходи, предметне поле), розкрито міждисциплінарні зв’язки і науково-операційний інструментарій вивчення педагогічних персоналій. Обґрунтовано ключові параметри педагогічної біографістики як напряму історико-педагогічної науки, що має свої об’єкт (життєпис, творча спадщина, професійна і суспільна активність педагогічної персоналії та розмаїття її зв’язків із соціокультурним середовищем), предмет (засади і процес організації дослідницької роботи), мету, завдання, науковий інструментарій.
Розкрито тенденції й особливості розвитку педагогічної біографістики в Україні протягом періодів, що стали предметом дослідження. Перший – радянський – 1946 – 1991 рр., його зміст і характер відображають чотири етапи: 1) «пізнього сталінізму» другої половини 40-х – першої половини 50-х рр. ХХ ст. (деперсоніфікація педагогічної думки і вилучення з неї представників української науки і освіти); 2) «хрущовської відлиги» другої половини 50-х – 60-х рр. ХХ ст. (активізація досліджень про носіїв національної педагогічної думки XVI – ХVIII ст., пошук оптимальних підходів до інтерпретації їхньої творчості); 3) «брежнєвського застою» 70-х – першої половини 80-х рр. ХХ ст. (політизація, ідеологізація, соціалізація історико-педагогічної науки, деперсоніфікація її предметного поля); 4) «горбачовської перебудови» другої половини 80-х рр. ХХ ст. (активізація суспільного і наукового інтересу до незаслужено забутих, маловідомих діячів національної педагогічної думки). Другий – національно-державницький – 1991 – 2020 рр., його характер і особливості позначають два етапи: 1) «методологічного переозброєння» 1991 – 2000 рр. (утвердження національно орієнтованої парадигми, оновлення джерельної бази і дослідницького інструментарію); 2) структурно-змістової перебудови впродовж перших десятиліть ХХІ ст. (утвердження наукового плюралізму, інтеріоризація західних гуманітарних інновацій; курс на підвищення методологічної культури і доброчесності науковців тощо).
Схарактеризовано розвиток педагогічної бібліографії і біобібліографії у вимірі структурно-типологічного аналізу. Розроблено дворівневу модель класифікації джерел педагогічної біографістики. Визначено здобутки й особливості розвитку персоніфікованого напряму української педагогічної компаративістики.
Окреслено можливості і перспективи творчого застосування результатів дослідження через удосконалення технології досліджень з педагогічної біографістики, використання її досвіду в освітньому процесі професійної підготовки майбутніх педагогів.
