Марковський А. І. Генезис архітектури Києва першої половини XХ століття у світовому контексті

Дисертаційне дослідження послідовно аналізує ітерації в архітектурно-мистецькому полі Києва в залежності від соціо-політичних, культурних, економічних, технологічних та інших чинників, що мали безпосередній вплив на означену генезу. Креаторський поступ у місті подається як частина глобальних загальносвітових зрушень з виявленням унікальних особливостей та міжнародних паралелей і тотожностей у відповідних трансформаціях. Дослідження є інтердисциплінарним та розгорнуте на перетині полів архітектури, мистецтвознавства та культурології, з залученням відповідних джерел, методів та понятійного апарату від кожного з них. Генеза київської архітектури досліджується навколо трьох межових моментів, «криз», що ознаменували собою різку зміну вектору розвитку. Поетапно розглядаються перехід від історично-еклектичних ремінісценцій та Ар Нуво до авангарду; від конструктивізму та раціоналізму до радянської неокласики; від так званого сталінського ампіру до радянського архітектурного модернізму та функціоналізму. Дослідження передусім зосереджено саме на цих межових моментах, їх ролі, значенні та наслідках в архітектурі, мистецтві та культурі доби. Окрім внутрішньомистецьких чинників проявлений вплив бекґраунду, що за гіпотезою роботи і визначає означені моменти переломів. На кожному з етапів проаналізовані ітерації впливу народних традицій, українського бароко та українського архітектурного модерну. Акцентовані маркери локальної культурної та національної самоідентифікації. Уточнено поняття «естетики» в архітектурі стосовно понятть «традиційної» та «академічної» архітектури; проявлені «живі» та «винайдені» традиції в архітектурно-мистецькому полі періоду. На перетині архітектури та мистецтва проаналізовано вітчизняну монументальну пропаганду 1910-1960-х років, її формування та трансформації в залежності від означених переходів. Активне використання першоджерел та архівних матеріалів спрямоване на створення незаангажованої, науково-виваженої системи координат, переозначення раніше відомого фактажу з точки зору парадигм сучасного українського архітектурознавства, мистецтвознавства та культурології. Важливою складовою дослідження є залучення маловідомих та невідомих архівних матеріалів, що знаходяться в обмеженому доступі, задля заповнення існуючих лакун. В роботі вперше поетапно та послідовно розглянуті всі три перехідні періоди київської архітектури першої половини ХХ століття. Означений міжнародний контекст не лише в порівнянні Києву з закордонним досвідом, а й міжнародної ситуації – з вітчизняними здобутками.