Ільків О. В. Проблеми регулювання речових прав в цивільному законодавстві України

За результатами дисертаційного дослідження сформульовано концепцію регулювання речових відносин в умовах оновлення (рекодифікації) Цивільного кодексу України. На підставі аналізу норм українського законодавства, теоретичних напрацювань учених-цивілістів обґрунтовано диференціацію речових прав за різноманітними критеріями, визначено природу і правовий режим окремих речових прав, обґрунтовано розширення їх переліку. Нормативна база регулювання відносин власності та речових прав є сукупністю норм, які визначають правовий режим окремих речей та пов’язаних з ними правомочностей володільців речових прав. Сучасний етап розвитку приватних відносин характеризується зближенням концепцій речового і зобов’язального права. Це пояснюється тим, що реалізація правомочностей, що складають зміст права власності знаходиться в тісному взаємозв’язку з динамікою цивільних правовідносин. В рамках зобов’язального правовідношення здійснюється перехід повноважень, які складають зміст суб’єктивного речового права до іншого суб’єкта. Використання матеріальних об’єктів та пов’язаних з ними речових прав, зумовило виникнення права довірчої власності. Довірчий власник здійснює повноваження володіння, користування, розпорядження в інтересах власника в межах, визначених змістом договору та положень закону. Порушення суб’єктивних прав, які складають зміст речових відносин наслідком має застосування зобов’язальних або речових способів захисту. Критерієм розмежування речових та зобов’язальних способів захисту майнових прав є правова природа цих відносин в контексті здійснення повноважень володіння, користування та розпорядження з врахуванням правових форм їх передання іншим особам. Застосування речових чи зобов’язальних способів захисту (або їх поєднання) узалежнено від характеру та виду правопорушення та його негативних майнових наслідків.