Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної проблеми сучасної хірургії – покращення результатів лікування хворих з хірургічними захворюваннями органів травлення, шляхом вивчення патогенетичних механізмів розвитку, генетичної детермінації післяопераційних абдомінальних ускладнень, напрацювання нових інформаційних методів діагностики та прогнозування перебігу, ефективних хірургічних методів лікування післяопераційних ускладнень на тлі недиференційованої дисплазії сполучної тканини.
Встановлено, що у пацієнтів з хірургічними захворюваннями органів травлення найчастіше зустрічаються наступні фенотипові синдроми недиференційованої дисплазії сполучної тканини: вісцеральний (84,2%), торакодіафрагмальний (66,7%) та судинний (65 %) синдроми.
Тяжкий ступінь дисплазії сполучної тканини у хворих з неспроможністю швів анастомозів порожнистих органів травлення та кишковими норицями є несприятливою прогностичною ознакою та майже удвічі (на 87,5%) та у 1,6 рази (на 62,5%), відповідно, збільшує частоту летальних випадків.
Виявлено, що носії С/С алелю гену ММР-2 (C-1306→T) та G/G алелю гену ТІМР-2 (G303→A) є ризиковими по виникненню неспроможності швів анастомозів і кишкових нориць та достовірно супроводжуються зниженими показниками загального білку (59,24±1,48 проти 68,32±2,16 р=0,046); підвищеними показниками маркерів білкового катаболізму, а саме вільного оксипроліну крові (187,3±9,8 мкмоль/л проти 55,2±3,8мкмоль/л, р=0,02) та ГАГ сечі (156,32±7,9 мкмоль/л проти 87,45±8,5 мкмоль/л, р=0,04); зниженою експресією моноклональних антитіл до α – SMA та Collagen IV у тканинах кишкової стінки та апоневрозу.
Доведено, що зміни лікувальної тактики у пацієнтів з прогностично неблагоприємним варіантом генотипу при неспроможності швів ДПК, дозволяють на 35% скоротити терміни лікування (з 38,21±4,16 до 25,4±3,7 ліжко-днів, р<0,05) та знизити показники летальності у дослідній групі до 9%, що майже вдвічі нижче за показники летальності групи порівняння (16%).
Напрацьований прогностично-лікувальний алгоритм у хворих з дуоденальними норицями, дозволяє скоротити терміни лікування на 32% (з 41,16±5,14 до 27,2±4,7 ліжко-днів, р<0,05) та на 43% знизити показники летальності у дослідній групі (12% і 21% відповідно).
Застосування розробленого способу лікування у хворих з товстокишковими норицями дозволяє на 43% скоротити терміни лікування (з 14,32±5,2 до 4,2±0,7 ліжко-днів, р<0,05), летальних випадків у групах дослідження не було.
Ключові слова: недиференційована дисплазія сполучної тканини, неспроможність швів, зовнішні кишкові нориці, евентрація, поліморфізм генів, ММР-2, ТІМР-2, генетичне прогнозування, малоінвазивне хірургічне лікування.
