Уперше в українському науковому дискурсі здійснено комплексний аналіз концептуальних сучасних теоретико-практичних перспектив дослідження публічного управління в системі ціннісних координат формування громадянського суспільства в Україні.
У дисертаційній роботі, зважаючи на диспозитивність як один з провідних та домінантниї постулатів функціонування громадянського суспільства, здійснено спробу просякнути методологію дослідження інтерпретативною концепцією, як такою, яка, по-перше, ґрунтується на інтерактивній методології, що є виправданою для міждисциплінарних студій, а по-друге, вдало корелює з диспозитивністю, враховуючи якомога ширший перелік довільних наукових рефлексій попередніх розробників, що ґрунтуються на з’ясуванні й подальшому тлумаченні феномену управління.
Запропоновано єдиноначальну чітко визначену структуру методології дослідження суспільно-владних відносин і відносин управління з поділом на її аксіологічний (ціннісно-ідеологічний) та праксеологічний (тактичний) напрями, перший з яких охоплює методологічні принципи, підходи й вектори дослідження феномену управління, другий – методику й методологічні прийоми його дослідження, із введенням у науковий обіг концепту методологічного почерку дослідника.
Дефініційовано поняття легітимації суспільно-владних відносин і відносин управління (як методу надання народного визнання, процесу індивідуального й колективного набуття утвердження уявлення про те, що державна влада, структура її органів, спосіб їх формування, її заходи й діяльність загалом відповідають тим очікуванням, поглядам, переконанням, що сформувалися в людей на основі чуттєвого сприйняття, досвіду, раціональної оцінки), з подальшим формулюванням і введенням у науковий обіг концепту «агент соціалізації» (на прикладі різноманітних суспільних об’єднань і груп) та співвідношення зазначеної категорії з категорією громадського контролю.
Продемонстровано основні моделі взаємин управлінських органів та інститутів громадськості в різних зрізах просторового континууму серед країн-представниць західної демократії з формулюванням пропозицій гармонізації останніх з наявною вітчизняною управлінською архетипікою.
Охарактеризовано базові гносеологічні засади діалектики концептів «панування – підпорядкування», «авторитету» і «протесту» в контексті управлінської діяльності, а також особливостей їх кореляції з правовим менталітетом суспільства.
У дисертації також встановлено, що основою для юридичної доктрини ефективного (належного) держуправління в ЄС є принципи законності і недискримінації, гарантії рівних прав і свобод людини. У цьому контексті проаналізовано основні державотворчі принципи ЄС, а саме: виразну законодавчу регламентацію, соціальну захищеність і гідне грошове утримання держслужбовців. З’ясовано, що до найзагальніших ознак європейської моделі державного управління можна зарахувати: парламентську систему правління, багатопартійність коаліційних урядів, децентралізацію влади, незалежність і чіткість роботи судів усіх видів та інстанцій, зокрема й конституційних судів. У межах розвитку положень концепту про те, що держава в особі органів і посадових осіб має прагнути до ефективного управління (good governance) вже з другої половини 1990-х років реалізується ідея створення електронного уряду в Європі. Успішні результати реалізації цієї ідеї показано, зокрема, на прикладі Франції й Фінляндії.
У дисертаційному дослідженні стверджується, що передумовою для успішного функціонування й ефективної взаємодії між інститутами громадянського суспільства і суб’єктами публічного управління є вибір вдалого механізму рекрутування в адміністративний сегмент еліти, згуртованої групи людей, які пов’язані міжособистісними й діловими контактами та створюють команду, кожен член якої є суб’єктом ухвалення рішення. Розгляд впливу габітусу еліти на процес прийняття рішень уможливлює виділити дві основні моделі рекрутування еліти для здійснення публічного управління: модель нормативної інституціональності (її використовують розвинені держави, готові витрачати значні кошти для підвищення ефективності функціонування механізму ухвалення рішень, обов’язковою умовою є наявність розвиненого громадянського суспільства з поінформованими і грамотними з правової точки зору громадянами) та модель ненормативної інституціональності (використовують нерозвинені держави, які не готові асигнувати значні кошти на підвищення ефективності функціонування механізму ухвалення рішень, не здатні виробляти і втілювати нормативне регулювання процесу прийняття політико-адміністративних рішень на всіх рівнях).
Ключові слова: публічне управління, громадянське суспільство, демократична держава, громадянин, демократичні принципи, місцеве самоврядування, публічна діяльність, управлінські цінності.
