У дисертації доводиться, що трудове право відіграє вагому роль у поєднанні права на освіту з правом на працю, оскільки,стимулюючи професійне навчання працівників, установлює правові гарантії для реалізації:(1) права громадянина на освіту, зокрема, професійну; (2) кваліфікаційні вимоги до працівників для відповідних видів робіт, визначаючи тим самим зміст їх професійного навчання; (3) сприятливі умови для суміщення праці з навчанням; (4) пільги й переваги для осіб, які навчаються професійно, в тому числі й без відриву від виробництва; (5) види такого навчання та його організаційні і правові форми.
Робиться висновок, що правовий статус працівника і правовий статус учня співвідносяться як частина й ціле. Правовий статус учня – це характеристика, визначається нормами трудового законодавства, яка розкриває стан учня як суб’єкта трудового права й дозволяє йому брати участь у правовідносинах у сфері навчання (перенавчання). При цьому правовий статус працівника включає статус учня.
Обґрунтовується, що гарантії й компенсації працівникам, які поєднують роботу з навчанням, становлять собою сукупність умов, способів і засобів, що дають можливість працівникам користуватися своїми законодавчо встановленими правами та свободами й забезпечують існування сприятливих умов для фактичної реалізації свого правового статусу. Ці гарантії та компенсації – це грошове відшкодування або певні пільги, надання яких зумовлено практичними діями з підвищення працівниками свого освітнього рівня чи кваліфікації в межах, визначених їх спеціальністю або посадою; вони є формою закріплення й забезпечення передбачених законодавством суб’єктивних трудових прав таких осіб.
Для працівників, які поєднують роботу з навчанням гарантії та компенсації можуть бути пов’язані:(а) з матеріальною підтримкою, (б) з реалізацією права на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, (в) з дотриманням законодавства сторонами трудових правовідносин, (г) із забезпеченням зайнятості. Вони дозволять: по-перше, зберегти розмір отримуваної працівником середньої заробітної плати,; по-друге, забезпечити можливість продовження освіти протягом усього життя працівника без необхідності припинення ним своєї трудової діяльності; по-третє, досягти додержання законодавства сторонами трудових правовідносин.
Доведено, що працівники, які поєднують працю з навчанням, беруть участь у подвійних правовідносинах: з одного боку – у трудових з власником підприємства, з другого – в адміністративно-правових із закладом освіти. Трудові відносини цієї категорії працюючих мають усі ті ознаки, що притаманні будь-яким трудовим правовідносинам.
Трудівникам, які поєднують роботу з навчанням, надаються певні види пільг щодо: (а) отримання відпусток; (б) робочого часу й часу відпочинку протягом робочого дня й тижня; (в) оплати вартості проїзду для складання екзаменаційної сесії; (г) режиму роботи й побутового обслуговування. Такі працівники користуються також додатковими пільгами у сфері оплати праці порівняно з, так би мовити, «звичайними» трудівниками, що пов'язано перш за все з більшою їх завантаженістю і з можливістю майбутнього підвищення їх кваліфікації.
Об’єктивний і усесторонній аналіз правових документів міжнародного рівня дозволив розкрити розвиток світової тенденції безперервної професійної освіти. У цих документах наголошується на важливості постійного професійного розвитку фахівців, який у рамках освіти має здійснюватися комплексно і впродовж їх трудового життя відповідно до окреслених цілей і масштабів, й охоплювати весь його спектр – від початкової грамотності до професійної підготовки, безперервного професійного навчання й постпрофесійного супроводу.
Установлено, що міжнародна спільнота покладає на держави обов’язок поєднувати, координувати й розвивати програми та політику професійної підготовки та орієнтації працюючих, враховувати: (a) можливості потреби та проблеми зайнятості населення як на регіональному, так і на національному рівнях; (б) стадії й рівні економічних, соціальних і культурних досягнень; (в) взаємозв’язок між розвитком людських ресурсів та іншими економічними, соціальними й культурними цілями.
На противагу Україні, розвинені держави світу вкладають доволі значні й постійно зростаючі кошти у професійну освіту й підвищення кваліфікації своїх кадрів. Питання професійного росту працівників є загальнодержавним, оскільки висока їх кваліфікація служить головним інструментом для зміцнення економіки цих країн. Коло галузей, де професійні (в тому числі й соціально-комунікативні) навички, уміння і здібності опановувати ноу-хау відіграють вирішальну роль, увесь час розширюється й охоплює саме ті сфери діяльності, які є характерними для переходу економіки в постіндустріальну фазу. Активна участь зарубіжних країн знаходить свій прояв у різних державних програмах, метою яких є підвищення кваліфікації всіх працюючих. Крім того, для трудівників, які прагнуть постійно розвиватися, створюються всі необхідні умови для їх професійного зростання.
