У дисертації на підставі комплексного аналізу наукових і нормативно-правових джерел здійснено теоретичне узагальнення й нове розв’язання проблеми адміністративно-правового статусу осіб, які брали безпосередню участь в АТО, виокремлено проблеми його правового закріплення та практичної реалізації, а також сформульовано пропозиції та рекомендації до удосконалення чинного законодавства в цій сфері.
Визначено, що введення адміністративно-правового режиму АТО для забезпечення захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України зумовило появу нової для нашої держави категорії осіб – особи, які брали безпосередню участь в АТО, та встановлення для зазначеної категорії осіб відповідних правових статусів: «учасник бойових дій», «учасник війни», «особа з інвалідністю внаслідок війни». Обґрунтовано, що під адміністративно-правовим статусом осіб, які брали безпосередню участь в АТО, варто розуміти нормативно закріплений спеціальний правовий статус, в основі якого лежить передбачена положеннями адміністративного права сукупність прав, обов’язків та гарантій, що кореспондуються в офіційне визнання державою правового становища осіб, які брали безпосередню участь в АТО.
З’ясовано, що своєрідність адміністративно-правового режиму осіб, які брали безпосередню участь в АТО, полягає в особливому порядку виникнення і формування змісту їхніх прав та обов’язків як учасників адміністративно-правових правовідносин. Доведено, що адміністративно-правовий режим осіб, які брали безпосередню участь в АТО, доцільно розглядати як особливий правовий режим, що включає сукупність адміністративно-правових засобів, спрямованих на регулювання адміністративно-правових відносин за участю осіб, які брали безпосередню участь в АТО, та суб’єктів публічної адміністрації у сфері набуття, забезпечення та реалізації зазначеною категорією осіб своїх прав, обов’язків і гарантій, а також їх захист.
Констатовано, що за останні роки відбувся процес суттєвих змін в законодавстві, що зумовило прийняття потужного масиву нормативно-правових актів, спрямованих на визначення правових засад адміністративно-правового статусу осіб, які брали безпосередню участь в АТО. Обґрунтовано, що формування законодавства знаходиться у взаємозв’язку та має спільні риси із певними історичними подіями, що надає можливість виділення п’яти етапів ґенези адміністративно-правового забезпечення статусу осіб, які брали безпосередню участь в АТО, кожен з яких має певні особливості: І етап (до квітня 2014 року); ІІ етап (із квітня 2014 року по квітень 2015 року); ІІІ етап (із квітня 2015 року по вересень 2016 року); IV етап (із жовтня 2015 року до 30 квітня 2018 року); V етап (із 30 квітня 2018 року по теперішній час).
Зазначено, що при фактичній відсутності законодавчої дефініції «учасник АТО» та, загалом, такого правового статусу в Україні використання в підзаконних нормативно-правових актах поняття «учасник АТО» утворює плутанину в категоріально-термінологічному апараті законодавства України в означеній сфері. Аргументовано, що для забезпечення юридичної визначеності щодо правового регулювання адміністративно-правового статусу осіб, які брали безпосередню участь в АТО, запропоновано закріплення узагальненої правової категорії «ветеран АТО», яка уособлювала б в цілому «осіб, які брали безпосередню участь в АТО».
Обґрунтовано доцільність введення законодавчої дефініції «учасник АТО» та уточнення законодавчої дефініції «учасник бойових дій», яке полягає у розмежуванні зазначених правових статусів за критеріями «участі особи в забезпеченні проведення АТО» та «безпосередньої участі особи в АТО». Аргументовано необхідність введення законодавчої дефініції «особи з інвалідністю внаслідок АТО», до якої запропоновано віднести всіх осіб, включаючи всіх добровольців та волонтерів, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних як під час безпосередньої участі в АТО, так і при забезпеченні її проведення.
