У роботі досліджено види соціального забезпечення осіб, які постраждали внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. З’ясовано основні методологічні підходи та методи, що використовувалися під час дисертаційного дослідження. Проведено аналіз розвитку законодавства, що регулює відносини, які виникають в результаті здійснення соціального забезпечення постраждалих осіб та визначено основні етапи його розвитку за період незалежності України: І. етап становлення (1991-1992 роки) - відносини із соціального забезпечення осіб, які постраждали, внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання регулюються нормами законодавства СРСР. Відсутність загальнообов᾽язкового державного соціального страхування; ІІ. етап трансформації (1993-1999 роки) - визначено нові засади побудови системи соціального забезпечення ринкового типу; прийняття Конституції України, що системно узагальнила усі положення соціального захисту населення; впровадження системи загальнообов᾽язкового державного соціального страхування, одним із елементів якої стало загальнообов᾽язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; ІІІ. сучасний етап (2000 рік і донині) - реформування системи соціального забезпечення осіб, які постраждали внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Обґрунтовано місце, значення, необхідність міжнародного правового регулювання питань соціального забезпечення осіб, які постраждали внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Проведено порівняльно-правовий аналіз законодавства п’ятнадцяти країн Європи, а саме: Польщі, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Ліхтенштейну, Люксембургу, Данії, Швеції, Великобританії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Іспанії, Італії, Португалії щодо видів та рівня соціального забезпечення осіб, які постраждали внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, визначено спільні і відмінні риси між законодавством України та зарубіжних держав.
Узагальнено зміст поняття «соціальне забезпечення» як системи державного і недержавного матеріального забезпечення та соціального обслуговування, що здійснюється уповноваженими органами, яка спрямована на гарантування та надання особам у випадку настання того чи іншого соціального ризику грошових виплат, допомог, соціальних послуг, що передбачені нормами законодавства з метою зниження міри негативного впливу від настання соціального ризику чи його подолання (відновлення здоров'я, працездатності, покращення матеріального становища тощо).
Наголошується на тому, що існує необхідність у розмежуванні таких понять: «соціальна допомога», «соціальні послуги», «соціальне обслуговування». Соціальну допомогу пропонується розглядати як гарантовану, безповоротну, врегульовану нормами права грошову виплату (одноразову чи періодичну) або натуральну допомогу, що призначається окремим категоріям громадян у порядку і розмірах, передбачених законодавством, з метою їх матеріальної підтримки. Встановлено, що соціальне обслуговування – це не лише комплекс соціальних послуг, а й діяльність щодо організації роботи органів, організацій, осіб, які надають соціальні послуги (адміністративна складова).
Здійснено детальний правовий аналіз усіх можливих видів соціального забезпечення, на які можуть розраховувати потерпілі застраховані особи, члени їх сімей, попередньо розподіливши їх на дві групи: 1) страхові виплати та пенсійне забезпечення; 2) страхові витрати на медичну, соціальну допомогу та соціальні послуги.
В межах першої групи були досліджені: щомісячна страхова виплата потерпілому та особам, які мають на це право в разі його смерті; страхова виплата потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу нижчеоплачувану роботу; страхова виплата потерпілому під час його професійної реабілітації; страхова допомога потерпілому по тимчасовій непрацездатності; одноразова страхова допомога потерпілому у разі стійкої втрати професійної працездатності; одноразова страхова допомога у разі смерті потерпілого.
В межах другої групи здійснено правовий аналіз страхових витрат на: додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування; порядок одержання автомобіля безоплатно чи на пільгових умовах, виплати компенсацій на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування.
