У роботі проаналізовано історичний розвиток аутсорсингу як засобу оптимізації витрат підприємствами, а також підвищення їх конкурентоспроможності. Розглянуто специфічні особливості аутсорсингових відносин, які не дозволяють ототожнювати аутсорсингові відносини з подібними, зокрема відносинами щодо поставки та надання послуг. Визначено поняття «аутсорсинг» як з економічного погляду, так і юридичного.
Запропоновано розглядати аутсорсингові відносини як договірну форму виробничої кооперації, а також як окремий тип приватного партнерства, під яким розуміється форма взаємодії суб’єктів господарювання з погодженою ними реалізацією своєї господарської компетенції відповідно до стратегії власного розвитку, що реалізується продовж тривалого часу шляхом послідовного та одночасного укладання господарських договорів, спрямованих на реалізацію їх взаємної виробничої кооперації з метою підвищення власної конкурентоспроможності та збільшення частки на ринку товарів і послуг.
Досліджено існуючі та запропоновано нові критерії визначення видів аутсорсингових відносин.
Проаналізовано досвід США і країн ЄС у регулюванні аутсорсингових відносин, що виникають при здійсненні господарської діяльності, а також політику уряду щодо таких відносин як потужного чинника, який може мати як позитивний, так і негативний вплив на соціально-економічний розвиток у країні.
Обґрунтовано недоцільність виділення договору аутсорсингу в окремий вид господарсько-правових договорів. Запропоновано для оформлення аутсорсингових відносин укладати генеральний договір чи поточні.
Досліджено корпоративний, інвестиційний та інноваційний компоненти, якими можуть бути ускладнені аутсорсингові відносини. Корпоративний характер відносин виникає шляхом відкриття нового підприємства або придбання пакета акцій вже існуючого. Переважно аутсорсингові відносини, що базуються на корпоративній основі, пов’язані з діяльністю холдингів. Інвестиційний характер виникає тоді, коли передається відповідна технологія вже відомої продукції або обладнання з метою отримання якісної продукції, але нижчої вартості, що досягається через податкові пільги та інші чинники виробництва в країні розташування аутсорсера.
Інноваційний характер аутсорсингових відносин пропонується розглядати як передачу технологій (промислового зразка, ноу-хау). Проаналізовано зовнішньоекономічну природу аутсорсингових відносин. Доведено, що аутсорсингові відносини, які ускладнені інвестиційним, інноваційним та/або зовнішньоекономічним компонентом, повинні стати об’єктом економічної та господарсько-правової політики держави як інструменту ефективного розвитку партнерських відносин з потужними виробниками, входження до виробничих ланок світових ТНК, залучення іноземних інвестицій та інновацій, а, як наслідок, зміцнення національної економіки.
У контексті стимулювання аутсорсингових відносин проаналізовано доцільність надання державної допомоги, підготовка та реалізація аутсорсингових проєктів у межах публічно-приватного партнерства, а також створення для зазначених проєктів спеціальних режимів господарювання. Запропоновано систему критеріїв, необхідних для виділення саме тих аутсорсингових відносин, що становлять публічний інтерес і які повинні підтримувати держава. Такі критерії виділено в три групи: вимоги до суб’єкта, вимоги до продукції, що виробляється в межах таких відносин, та вимоги до самих аутсорсингових відносин. До критеріїв щодо суб’єкта запропоновано віднести: здійснення господарської діяльності в пріоритетній для держави галузі економіки; встановлення партнерських аутсорсингових відносин з іноземним підприємством (ТНК – технологічними лідерами); створення нових робочих місць шляхом отримання додаткових замовлень. Вимоги до продукції передбачають виробництво з використанням інноваційних технологій (переданих компанією-замовником); виробництво продукції, що відсутня на вітчизняному ринку (інноваційна продукція). Стосовно вимог до відносин, що виникають між аутсорсером і компанією-замовником, то це факт корпоративного компоненту; наявність перспективи стратегічного розвитку таких відносин; збільшення виробничої функції, що виконується аутсорсером, тривалість відносин; перспектива створення доданої вартості компанії (національного аутсорсера) в кінцевій продукції зарубіжної компанії-замовника; наявність мультиплікаційного ефекту, що є наслідком господарської діяльності суб’єкта господарювання (вітчизняного аутсорсера).
Висловлено позицію щодо доцільності введення в законодавство України конструкції державно-приватного партнерства, що заохочується державою, в якому держава не заінтересована в реалізації проєкту аутсорсингу, але наділена організаційно-господарськими повноваженнями щодо стимулювання проєктів, які мають особливе публічне значення.
