У дисертації здійснено комплексне дослідження реалізації принципу правової визначеності крізь призму вітчизняного і зарубіжного досвіду.
Доведено, що формування принципу правової визначеності відбувалося упродовж тривалого часу шляхом ґенези загальних уявлень про стабільність і передбачуваність норм права до поняття, а згодом і принципу правової визначеності та іманентно пов’язано з розвитком права як системного явища (онтологічний аспект), процесами його пізнання (гносеологічний аспект), усвідомленням його цінності для людини, суспільства, держави (антропологічний і аксіологічний аспекти). На підставі аналізу й узагальнення джерел права, поглядів вітчизняних і зарубіжних учених запропоновано умовну періодизацію ґенези уявлень про правову визначеність, виокремлено й охарактеризовано вісім основних етапів. Систематизовано сучасні наукові джерела вітчизняних і зарубіжних учених, виокремлено основні напрями й аспекти дослідження принципу правової визначеності в сучасній юридичній науці. Доведено існування тенденцій активізації загальнотеоретичного й галузевого дослідження принципу правової визначеності як нагальної потреби поєднання стабільності й динамізму правового регулювання в умовах зростання невизначеності у всіх сферах суспільства.
Виявлено характерні ознаки правової визначеності та запропоновано авторське тлумачення поняття правової визначеності як якісної характеристики права, що відображає правову передбачуваність і прогнозованість для людини, суспільства, держави; оптимальне врегулювання суспільних відносин, що поєднує правову стабільність і правовий розвиток; забезпечується обмеженням дискреційних повноважень та дотриманням сукупності змістовних і процедурних вимог до формулювання, викладу, реалізації й застосування норм права, які в своїй взаємодоповнюваності поєднуються у відповідному принципі.
Обґрунтовано авторське бачення реалізації принципу правової визначеності як специфічної юридичної конструкції яка відображає цілеспрямовану і системну діяльність суб'єктів права, спрямовану на врегулювання суспільних відносин, забезпечення їх сталості й розвитку за допомогою встановлення сукупності взаємопов'язаних вимог, які різною мірою простежуються у підсистемах правової системи (насамперед, вимоги до норм права, правотворчої, правозастосовної діяльності та їх суб’єктів, обмеження дискреційних повноважень), поєднує пізнавальний (когнітивний), нормативний, аксіологічний і антропологічний характер; визначається рівнем розвитку юридичної техніки та правозастосування; корелятивно пов’язана з потребами та свідомістю людини.
Доведено, що правовим підґрунтям реалізації принципу правової визначеності є правові акти твердого і м'якого права, які умовно об'єднані у три групи: правові акти на міжнародному рівні; правові акти на регіональному, зокрема європейському рівні; правові акти у національному праві. Встановлено, що на міжнародному рівні принцип правової визначеності та його вимоги закріплюються опосередковано, через принцип верховенства права, насамперед, у правових актах у сфері прав людини; на регіональному, зокрема європейському рівні принцип правової визначеності закріплюється у якості складника принципу верховенства права та окремого принципу. Змістовне наповнення принципу правової визначеності відбувається завдяки судовій практиці ЄСПЛ, Європейського Суду. На національному рівні принцип правової визначеності закріплено в Конституції України, Кодексах, законах, рішеннях КСУ та ВС. На основі аналізу правових актів міжнародного, європейського та національного рівнів обґрунтовано тенденцією закріплення вимог принципу правової визначеності у правових актах у сфері прав людини, правосуддя, забезпечення сталого розвитку.
Встановлено, що змістовне наповнення принципу правової визначеності, його особливості у різних галузях права обумовлені специфікою правовідносин. Доведено, що реалізація принципу правової визначеності у процесуальній діяльності відбувається у різних правових формах. У цивільному процесі реалізація принципу втілюється в системі оскарження і підставах перегляду судових актів, які набули законної сили. У кримінальному процесі правова визначеність передбачає прогнозованість і зрозумілість його ходу, наслідків, правового становища його учасників, а також інших осіб, чиї права та законні інтереси зачіпаються.
Обґрунтовано, що функціонування і розвиток правової системи України значною мірою визначаються реалізацією принципу правової визначеності у її підсистемах і компонентах. Доведено, що реалізація принципу правової визначеності, поряд із нормативною та функціональною підсистемами, простежується в інституційній, ідеологічній та комунікативній підсистемах правової системи України....
