Дисертація є першим в українській правовій науці дослідженням, в якому сформульовано цілісну концепцію адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства в Україні, яка базується на використанні адміністративних засобів для реалізації загальновизнаних міжнародних норм та стандартів.
У дисертації уперше: визначено історико-правовий базис формування сучасних підходів до розуміння категорії «безпека мореплавства» та організаційно-правових механізмів її забезпечення; охарактеризовано особливості застосування норм національного адміністративного права у реалізації міжнародних зобов’язань та стандартів щодо забезпечення безпеки мореплавства; визначено на підставі теоретичних розробок, законодавства та міжнародних угод провідну роль принципу забезпечення безпеки для правового регулювання мореплавства; оновлено підходи до розуміння ролі та значення комплексного підходу до забезпечення безпеки мореплавства; охарактеризовано стан правового забезпечення безпеки морського рибальства в Україні, виявлено вади нормативно-правового забезпечення цієї діяльності. Також уперше: визначено, охарактеризовано та доповнено можливості застосування чинних міжнародно-правових норм і норм національного законодавства України у сфері забезпечення безпеки мореплавства до автономних суден; сформульовано закономірності та основні напрями формування сучасної моделі адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства в Україні; охарактеризовано інституціоналізацію системи органів управління безпекою мореплавства в Україні та визначено, що зміни в інституційному механізмі забезпечення безпеки мореплавства в Україні відбувалися дуже динамічно, із намаганням побудувати єдину, цілісну систему управління цим важливим аспектом мореплавства, без якого є неможливим ефективне використання морських транспортних коридорів та отримання прибутків від морських перевезень вантажів і пасажирів; класифіковано та розкрито форми і методи публічного адміністрування безпеки мореплавства в Україні.
Доведено, що адміністративно-правова складова забезпечення безпеки мореплавства полягає в безпосередній участі держави (її органів, посадових осіб та уповноважених організацій) у всіх процесах, під час яких здійснюється забезпечення безпеки мореплавства. Зазначено, що забезпечення безпеки мореплавства є неможливим без належного правового регулювання, активної участі держави та уповноважених нею органів, реалізації ними владних повноважень. Законодавство та публічне адміністрування є визначальними факторами в системі державного і наддержавного механізму забезпечення безпеки мореплавства. Вони ґрунтуються на нормах міжнародних угод та мають їм відповідати, адже мореплавство за своєю природою є переважно міжнародним видом людської активності, охоплює більшість країн світу та здійснюється на потужній, сформованій упродовж століть міжнародно-правовій основі.
Відзначено роль і значення людського фактора та важливість комплексного підходу до забезпечення безпеки мореплавства через формування загальносвітового адміністративного механізму контролю такої безпеки державами порту, державами прапора та прибережними державами. Комплексність підходу до забезпечення безпеки мореплавства забезпечує її загальносвітове та внутрішньодержавне багатовекторне адміністрування у сферах конструкції, обладнання і придатності до плавання суден; комплектування, умов праці і навчання екіпажів суден з урахуванням застосовних міжнародних документів; користування сигналами, підтримання зв’язку й запобігання зіткненням.
Запропоновано такі шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки мореплавства: чіткий розподіл повноважень між усіма публічними (державними) суб’єктами системи забезпечення безпеки мореплавства в Україні; формування на локальному рівні (у морських портах України) працездатних та ефективних структур забезпечення безпеки мореплавства за відсутності нехарактерних для морської діяльності провідних морських держав механізмів і дублювання повноважень; відпрацювання узгоджених механізмів державної політики у сфері забезпечення безпеки мореплавства; створення постійних консультативних органів за участю відповідних інститутів громадянського суспільства; ефективна контрольна діяльність; забезпечення необхідного фінансування; концептуальна модернізація й удосконалення стратегічного планування заходів, спрямованих на оновлення адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки мореплавства в Україні, зокрема визначення першочергових завдань на короткострокову перспективу за чітко окресленими напрямами та з визначеними термінами виконання, а також забезпеченням провідної ролі Морської адміністрації у цьому.
