Вивчення особливостей моторно-секреторних порушень стравоходу, формування патологічного гастроезофагеального рефлюксу та його клінічний перебіг у вигляді «кардіальної маски» також є актуальним для хворих з цією коморбідною патологією. Зважаючи на те, що обидві зазначені патології, як окремо, так і поєднаному перебігу, призводять не тільки до функціональних та органічних змін в організмі людини, а й до погіршення загального психосоматичного статусу, важливим є також дослідження якості життя хворого.
У дисертаційній роботі на основі аналізу результатів 110 хворих на ІХС із супутньою гастроезофагеальною рефлюксною хворобою проведений комплексний аналіз чинників, які впливають на розвиток ГЕРХ у хворих на ІХС, виявлені найінформативніші зміни показників функціонального стану ендотелію (стабільні метаболіти оксиду азоту та ЕТ-1), Г-3, центральної гемодинаміки, магістральних судин і реґіонарного кровообігу, моторно-секреторних порушень, якості життя у хворих на ІХС залежно від супутньої ГЕРХ, та виявлений кореляційний взаємозв’язок між цими показниками.
Розширені уявлення щодо значення ендотеліальної дисфункції у розвитку ГЕРХ на тлі ІХС, що підтверджено зв’язком між рівнями NO2 та NO2 + NO3, ЕТ-1. Встановлено, що у хворих на ІХС із супутньою ГЕРХ рівень стабільних метаболітів оксиду азоту NO2 та NO2 + NO3 вірогідно нижчий (р < 0,001) за показники як пацієнтів з ІХС без супутньої патології, так і з групою контролю. Водночас у хворих з коморбідною патологією відзначається вірогідно вищий (р < 0,001) рівень ЕТ-1 як проти групи контролю, так і хворих на ІХС без супутньої ГЕРХ. Отримані дані вказують на більш виражене порушення функції ендотелію у пацієнтів з коморбідним перебігом цих захворювань.
Доповнені дані щодо показників рівня Г-3 у хворих на ІХС із супутньою та без супутньої ГЕРХ: у хворих на ІХС із супутньою ГЕРХ вірогідно вищий (р < 0,001) рівень Г-3 як у порівнянні з групою хворих на ІХС без супутньої патології, так і з групою контролю, що свідчить про його важливе значення у розвитку патологічних змін ШКТ.
Доповнені дані про стан магістральних судин і реґіонарний кровообіг у хворих на ІХС із супутньою ГЕРХ та їх значення у розвитку коморбідної патології. У пацієнтів з поєднаним перебігом ІХС і ГЕРХ у порівнянні з хворими на ІХС без супутньої патології та групою контролю відзначається вірогідне зменшення (р < 0,001) приросту діаметра ПА після проби з реактивною гіперемією, а також вірогідне зниження діаметра (р < 0,05) ЧС та швидкості кровотоку (р < 0,01) в ньому, що свідчить про більш виражену дисфункцію ендотелію в умовах коморбідності.
Встановлено, що у пацієнтів з ІХС та супутньою ГЕРХ як у порівнянні з групою хворих на ІХС без супутньої патології, так і з групою контролю, спостерігається вірогідне збільшення (р < 0,05) діаметра стравохідного отвору діафрагми та нижньої третини стравоходу, водночас у тілі шлунку та його антральному відділі відзначається вірогідно більша (р < 0,001) агресивність шлункового вмісту, що свідчить про більш виражені моторно-секреторні порушення у хворих із коморбідною патологією.
Проведено поглиблений аналіз якості життя за допомогою опитувальника SF-36 у хворих з коморбідним перебігом ІХС і ГЕРХ. У хворих на ІХС із супутньою ГЕРХ при оцінці якості життя відзначається значне погіршення загального психосоматичного статусу внаслідок обтяження клінічного перебігу поєднаної патології: виявлені вірогідні зниження (р < 0,001) кількості балів за сумарними шкалами РН і МН.
У хворих на ІХС із ГЕРХ встановлені кореляційні зв’язки показників функціонального стану ендотелію, діаметром ЧС із показниками стану моторно-секретного стану ШКТ: виявлена кореляція, що прагне до вірогідності, між ЕТ-1 і діаметром ЧС (r = -0,208 p = 0,09), між діаметром ЧС і рівнем кислотності у тілі шлунку (r = -0,209 p = 0,09). Отримані дані свідчать про важливе значення ЕД у розвитку ГЕРХ у пацієнтів з ІХС.
У процесі дослідження встановлено, що через 3 міс. патогенетичної терапії у хворих на ІХС із супутньою ГЕРХ на тлі стійкого покращення функціонального стану ШКТ відзначається вірогідне підвищення рівнів NO2 та NO2 + NO3 (р < 0,001 для обох показників), зниження рівнів ЕТ-1 та Г-3 (р < 0,001 для обох показників) та вірогідне покращення показників якості життя (р < 0,001).
Як додатковий метод ранньої діагностики ГЕРХ у хворих на ІХС запропонований алгоритм, який складається з визначення трьох параметрів — NO2, NO2 + NO3 та ЕТ-1: при рівнях NO2 < 1,37 мкмоль/л, NO2 + NO3 < 22,7 мкмоль/л та ЕТ-1 > 2,4 пмоль/л, вірогідність наявності ГЕРХ досягає 95 % (р < 0,001). Дослідження діаметра ПА після реактивної гіперемії (значення діаметра більше ніж 4,9 мм) та діаметра ЧС (значення діаметра менше ніж 0,89 мм) мають достатню прогностичну значущість вірогідності у розвитку поєднаного перебігу ІХС і ГЕРХ. Односпрямована позитивна динаміка показників функціонального стану ендотелію з показниками функціонального стану ШКТ свідчить про їх тісний патогенетичний зв'язок.
