Дисертація присвячена вирішенню актуальної задачі сучасної офтальмології – підвищенню ефективності діагностики діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2 типу шляхом дослідження маркерів ендотеліальної адгезивної дисфункції і прозапальних хемокінів IL-8, PAI-1 і VCAM-1.
Особлива увага приділяється розвитку діабетичної ретинопатії (ДР) – мікроангіопатії судин сітківки ока при ЦД, що в термінальній стадії призводить до повної втрати зору (сліпоти), вражає більше 1/3 всіх хворих із ЦД і є основною причиною втрати зору серед осіб працездатного віку (IDF, Міжнародна діабетична федерація, 2018). Серед хворих на ЦД ІІ типу приблизно через 20 років майже у кожного (95 %) виникають значні офтальмологічні ускладнення, які призводять до інвалідності та сліпоти (IDF, 2018).
Вперше встановлена діагностична цінність та інформативність визначення маркерів ендотеліальної адгезивної дисфункції і прозапальних хемокінів в оцінці прогресу ДР на тлі метаболічного синдрому та ЦД 2 типу, яка склала 72,7-76,5 % в залежності від набору змінних математичної моделі при достатньому рівні статистичної значимості (р=0,030 – р=0,005).
У хворих з ДР вперше виявлена статистично значима негативна кореляція рівня циркулюючого IL-8 і віку пацієнтів (p=0,03), високо достовірна (p<0,001) зворотна залежність між PAI-1 і віком хворих, високо достовірна (p=0,001) нелінійна негативна кореляція між активністю PAI-1 і тривалістю ЦД 2 типу від моменту його верифікації, достовірна (p=0,005) помірно негативна кореляція активності PAI-1 і рівня HbA1С, достовірна (p=0,001) позитивна кореляція активності PAI-1 і IL-8, негативна кореляція VCAM-1 і IL-8 (р=0,010), зворотна лінійна залежність концентрації фібриногену та активності PAI-1 (p=0,005) і пряма – з вмістом VCAM-1 (p=0,01).
Уточнено наукові дані про фактори ризику прогресування ДР, що виявляються для непроліферативній стадії (НПДР) достовірним модифікуючим впливом віку пацієнтів (більше 60-ти років) (р=0,035), тривалістю діабету (понад 10 років) (р=0,001) і призначенням інсулінотерапії (р<0,001) – на рівень VCAM-1; для препроліферативною стадії ДР достовірним модифікуючим впливом ступеня компенсації вуглеводного обміну – на вміст ТГ (р=0,018), а для проліферативної діабетичної ретинопатії (ПДР) достовірним модифікуючим впливом ступеня компенсації вуглеводного обміну (р<0,01) і виду лікування діабету (інсулінотерапія) – на рівень холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) (р<0,001); віку хворих (р<0,01), рівня компенсації вуглеводного обміну (р=0,001) і виду гіпоглікемічної терапії (інсулінотерапія) (р<0,001) – на концентрацію фібриногену в крові. Доповнені наукові дані дослідження VADT щодо ролі фібриногену в прогресуванні ДР на підставі регресійного аналізу виявлено достовірна (p=0,03) позитивна нелінійна кореляція рівня фібриногену з тривалістю захворювання у пацієнтів з ДР, особливо протягом перших 10-ти років від верифікації ЦД 2 типу.
Практичне значення отриманих результатів. За допомогою регресійного і дискримінантного аналізів запропоновано математичні моделі оцінки ризику ДР у хворих на ЦД 2 типу з метаболічним синдромом. Визначена найбільша значимість визначення змісту VCAM-1 в крові на НПДР і активності PAI- на всіх стадіях ДР. Застосування математичної моделі оцінки прогресування ДР з урахуванням визначення в крові циркулюючого IL-8, вмісту VCAM-1 і активності PAI-1 дає можливість спрогнозувати стабілізацію розвитку ДР у 2/3 випадків (77,4 % них в 73,52 % випадків на I стадії ДР і в 82,4 % випадків на II стадії ДР).
Розроблено рекомендації по оцінці ризику прогресування ДР у пацієнтів з ЦД 2 типу та метаболічним синдромом шляхом визначення вмісту циркулюючого IL-8 незалежно від стадії ДР, концентрації фібриногену в крові при ПДР з урахуванням віку пацієнтів, тривалості ЦД 2 типу діабету, ступеня декомпенсації вуглеводного обміну і виду цукрознижувальної терапії, активності PAI-1 з урахуванням віку пацієнтів (до 60-ти років), тривалості діабету (до 10-ти років), при субкомпенсації вуглеводного обміну, а також вмісту VCAM-1 на НПДР з урахуванням віку пацієнтів (більше 60-ти років), тривалості діабету (понад 10-ти років) і факту застосування інсулінотерапії при лікуванні ЦД 2 типу.
Враховуючи викладене, важливим є подальше підвищення ефективності діагностики діабетичної ретинопатії на фоні цукрового діабету 2 типу при метаболічному синдромі шляхом дослідження маркерів ендотеліальної адгезивної дисфункції і прозапальних хемокінів IL-8, PAI-1 і VCAM-1.
