Робота присвячена вдосконаленню підходів до хірургічного лікування тяжкої механічної жовтяниці доброякісного ґенезу.
Мета роботи: Покращення результатів лікування хворих з тяжкою механічною жовтяницею доброякісного ґенезу завдяки оптимізації підготовки хворих до хірургічного втручання на основі порівняльної оцінки функціонального стану печінки, шлунково – кишкового тракту та коагуляційних властивостей крові при різних варіантах декомпресії біліарного тракту перед радикальною операцією.
В роботі проаналізована структура доброякісної патології, що призводить до тяжкої механічної жовтяниці. В дослідження включені результати обстеження і лікування 133 хворих із цією патологією. Проаналізовані результати використання різних підходів і методів лікування тяжкої механічної жовтяниці.
Обстеження хворих з механічною жовтяницею включало фізикальні, загально клінічні, рентгенологічні, ендоскопічні, математичні та статистичні методи дослідження. Стан хворих оцінювали на підставі клінічних симптомів захворювання, результатів лабораторних та інструментальних досліджень. Ступінь тяжкості механічної жовтяниці визначали у відповідності з класифікацією Е. І. Гальперіна 2014 року з урахуванням рівня білірубінемії.
Серед причин, що призвели до розвитку тяжкої жовтяниці у переважної більшості пацієнтів було діагностовано холедохолітіаз (53,3%). Стриктури загальної жовчної протоки - (10,5%). Аденома ВДС була виявлена в 9 % випадків, індуративний панкреатит мав місце у 8,2 % випадків. ПХЄС (холедохолітіаз) - у 11,2% випадків.
Пацієнти були розділені на 3 групи. Хворим I групи було проведене зовнішнє дренування біліарного тракту. В залежності від шляхів та кількості інверсії жовчі вона була поділена на 4 підгрупи. Хворим Iа підгрупи проводилась інверсія 100 % жовчі у ШКТ пероральним шляхом, Iб - інверсія 50 % жовчі у ШКТ пероральним шляхом, Iв - інверсія не проводилася взагалі та Iг - 100 % жовчі поверталося у ШКТ через назогастральний зонд. Інверсію жовчі починали з 3 доби після декомпресії біліарного тракту.
II групу склали пацієнти, яким декомпресія жовчних шляхів проводилася без попереднього їх дренування, за рахунок виконання хірургічних втручань, під час яких були сформовані біліодигестивні анастомози.
III групу склали хворі, котрі були проліковані згідно із нашими рекомендаціями на основі результатів обстеження I та II груп. Пацієнти усіх груп були співставні за статтю та віком. Більшість цих хворих - 105 (78,9 %) були особами літнього та похилого віку.
Була відстежена динаміка функціонального стану печінки, всисної та мо-торно – евакуаторної функції тонкої кишки та коагуляційних властивостей крові, в залежності від кількості та способу інверсії жовчі до шлунково – кишкового тракту. Оцінка всіх досліджуваних показників проводилась на 3,7,10 добу після декомпресії біліарного тракту.
Вивчена клінічна ефективність різних методів декомпресії жовчних шля-хів. Досліджено стан слизової оболонки шлунку за умов перорального прийому жовчі.
В результаті проведених досліджень дійшли висновку, що найкраща динаміка змін лабораторних показників відбувалася у пацієнтів, після зовнішнього дренування біліарного тракту, яким повертали 100 % жовчі до шлунково – кишкового тракту незалежно від способу інверсії.
Загалом у I та II групах на 10 добу після декомпресії біліарного тракту, більшість показників функціонального стану печінки були гіршими, за умови відсутності інверсії жовчі до ШКТ. Це стосується рівнів загального білірубіну, непрямого білірубіну, трансаміназ, і тільки рівні прямого білірубіну та лужної фосфатази не проявили помітних змін в залежності від обсягів інверсії жовчі в процесі дослідження.
При дослідженні функції моторно – евакуаторної та всисної функцій ШКТ також була виявлена пряма залежність від кількості реверсованої жовчі. Показники були найгіршими у тій підгрупі хворих, що не отримувала жовчі зовсім. Це стосується і динаміки змін рівня Д- ксилози і жирних кислот у калі, а також активності моторно – евакуаторної функції.
Більшість досліджених показників коагуляційних властивостей крові, а саме ПТІ, МНВ та фібрин плазми майже не відреагували на кількість повернутої жовчі до ШКТ хворих, лише АЧТЧ було зменшено у хворих, які не повертали жовч зовсім.
