Дисертація присвячена комплексному дослідженню свободи віросповідання у філософсько-правовому вимірі.
У дослідженні основний акцент робиться на те, що свобода віросповідання як одне з природних прав людини займає чільне місце в історії людської цивілізації, бо вона, поряд із свободою віровизнання, є одним із складових елементів особистісного самовизначення людини. Скільки існує людство, стільки стикається воно з проблемою права свободи віросповідання у внутрішньому та зовнішньому сенсі, що пов’язано зі світоглядом самої людини та державно-правовим ставленням до її переконань у вірі.
Висвітлено розуміння свободи віросповідання, зміст, особливості філософсько-правової категорії «свобода віросповідання» через найважливіші складові природного права людини – свобода, свобода совісті, свобода віровизнання та сформульовано нові елементи понятійного апарату щодо праворозуміння свободи віросповідання.
Проаналізовано гносеологічні особливості свободи віросповідання та висвітлено розуміння свободи віросповідання через філософсько-правовий аналіз понять «право», «категорія», «свобода», в основі яких містяться природні засади права людини на сповідання віри чи переконання. Автором зроблено сучасну інтерпретацію дефініції філософського-правового феномену свободи віросповідання, де свобода віросповідання – це природне історично сформоване право людини на вільне і відкрите визнання, наслідування, додержання, зміну релігійних або інших вчень, поглядів, переконань та належне гарантування з боку держави до релігійних почуттів і переконань громадян, релігійно-церковних організацій, що діють відповідно до законодавчо встановленого порядку, та ціннісна світоглядна парадигма.
Здійснено методологічний аналіз та показано стан основних наукових підходів до проблеми свободи віросповідання у зарубіжній та вітчизняній науковій практиці; показано основні етапи, тенденції у становленні й розвитку філософсько-правової категорії «свобода віросповідання» як ціннісного елементу в її західній традиції; охарактеризовано загальні закономірності теоретико-правової ґенези східної традиції розуміння свободи віросповідання; досліджено особливості формування свободи віросповідання у вітчизняній філософсько-правовій думці в умовах формування та розвитку державності, позитивного права; висвітлено модерну праксеологію закріплення свободи віросповідання у контексті позитивного права у міжнародних правових актах, конструкціях зарубіжних національних нормативно-правових актів та вітчизняній правовій практиці; аргументовано пропозиції щодо шляхів подолання труднощів та протиріч в реалізації свободи віросповідання через культурологічні підходи, вдосконалення чинного законодавства України.
Показано наукову новизну одержаних результатів, які полягають у тому, що дисертаційне дослідження є одним з перших комплексних монографічних наукових праць, де через призму філософсько-правового розуміння парадигми свободи віросповідання розкрита її сутність у контексті розвитку цивілізаційного простору.
У дисертації встановлено, що аксіологія свободи віросповідання як категорія права виводиться з поняття аксіології права – системи теоретичних понять, висновків, концепцій щодо цінності права. Ціннісна характеристика свободи віросповідання міцно пов’язана з цінністю у праві, бо, як і остання, є тим сутнісним, що дозволяє залишатися самою собою, проявляється у соціальному аспекті, як така, що, втілюючи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвиткові тих відносин, у яких зацікавлені як громадяни, так і суспільство в цілому.
Висвітлено основні етапи у становленні й розвитку філософсько-правової категорії «свобода віросповідання» як ціннісного елементу у західній, східній та вітчизняній традиціях розуміння свободи віросповідання.
