Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретико-методичних засад та розробленню науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення інституційного середовища системи управління лісовим господарством України на основі застосування науково-методичного підходу до оцінювання та діагностики системи управління лісовим господарством. У дисертації з’ясовано та уточнено сутність понять: «управління лісовим господарством», «управління лісами», «система управління лісовим господарством», «інститути в лісовому господарстві». Запропоновано визначення системи управління лісовим господарством як мережі взаємопов’язаних та взаємозалежних державних, громадських та приватних установ та організацій, які в умовах становлення та розвитку формальних та неформальних інститутів визначають особливості використання, відтворення, охорони та збереження лісів та правила взаємодії для досягнення еколого-економічної ефективності лісового господарства та суміжних галузей економічної діяльності. Конкретизовано сутність інституційного середовища системи управління лісовим господарством України. Проілюстровано еволюцію трендів та зростання участі зацікавлених сторін в управлінні лісовим господарством. Підсумовуючи аналіз теоретичних засад та науково-методичних рекомендацій до оцінювання систем управління лісовим господарством, у дисертаційній роботі вперше запропоновано науково-методичний підхід до оцінювання та діагностики системи управління лісовим господарством України на основі застосування індикаторів, які відображають ключові виклики удосконалення системи управління лісовим господарством та враховують основні елементи системи управління лісовим господарством: політико-правове та регуляторне забезпечення ведення лісового господарства, планування та процес прийняття рішень, їх впровадження, виконання і відповідність. У результаті апробації науково-методичного підходу та експертного оцінювання індикаторів встановлено, що система управління лісовим господарством України характеризується як «частково ефективна». Проведено соціально-економічне дослідження щодо готовності населення платити за гідрологічні та культурні послуги лісових екосистем із використанням методу умовного оцінювання та застосуванням кореляційно-регресійного аналізу. За результатами дослідження визначено, що готовність населення платити за гідрологічні послуги лісових екосистем є нижчою, ніж готовність платити за культурні послуги лісових екосистем та залежить від середньомісячного доходу респондента та місця проживання. Виходячи з цього, схеми плати за гідрологічні послуги лісових екосистем в Україні можна рекомендувати як локальні, в окремих районах із проблемами низької якості питної води. Для досягнення оптимальної лісистості території України, запропоновано використовувати державну схему плати за послуги лісових екосистем при реалізації заходів із заліснення малопродуктивних, деградованих земельних ділянок та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які не використовуються. Запропоновано інституційні зміни в системі управління лісовим господарством України, які відображають взаємопов‟язаність та взаємозалежність інституційного середовища лісового господарства. Розроблено логіко-змістову схему удосконалення системи управління лісовим господарством України. Встановлено, що для удосконалення інституту права в системі управління лісовим гоcподарством необхідним є прийняття Закону України «Про національну лісову політику», стратегії реформування та програми розвитку лісового господарства; інституту держави – перехід до роздільної моделі управління лісовим господарством, розмежування функцій контролю та господарювання; ринкових інститутів – розроблення системи заходів для стимулювання створення приватних лісів та механізму переведення самозаліснених сільськогосподарських ділянок у ліси, використання державного типу схеми за послуги лісових екосистем, неформальних інститутів – боротьба з корупцією у лісовому господарстві та сприяння формуванню громадянського суспільства; міжнародного інституту права – виконання міжнародних зобов‟язань у сфері лісокористування.
