Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю
051 – Економіка (05 – Соціальні та поведінкові науки). – Білоцерківський
національний аграрний університет, Біла Церква, 2021.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове
вирішення важливого наукового завдання щодо обґрунтування засад і заходів
відтворення людського капіталу сільських територій.
Категорія «людський капітал» розглядається як успадковані та набуті здібності
індивідуумів, що характеризуються сукупністю знань, умінь, навичок, творчих
здібностей, здоров’я, культури, традицій, досвіду, використання яких здійснюється у
сільському господарстві та інших видах підприємницької діяльності, функціонуванні
соціальної сфери та збереженні навколишнього природного середовища.
Обґрунтовано, що людський капітал сільських територій як складну категорію
доцільно вивчати з позиції соціальної – сільські території – та економічної природи.
Систематизовано характерні риси людського капіталу сільських територій, які
актуалізуються лише в умовах соціально-економічного та культурного середовища.
Запропоновано індикаторний підхід до оцінювання людського капіталу
сільських територій на основі розрахунку індивідуальних та групових індексів оцінки
факторів, які впливають на його формування та використання. Індикаторний підхід
дозволяє визначити ступінь впливу факторів на формування та використання
людського капіталу сільських територій за результатами ранжування окремих
регіонів, ОТГ та дає змогу визначити нереалізовані можливості за цими напрямами, а
також прогнозувати їх зміну на перспективу.
Виявлено порушення вікової структури населення; чисельність осіб старшого
працездатного віку перевищує чисельність молодих осіб; у статевій структурі
переважає чисельність жінок; знижується частка населення працездатного та
відповідно збільшується частка безробітних осіб у групі працездатного населення.
Така ситуація зумовлює старіння сільського населення, тому навіть за
оптимістичного сценарію розвитку сільських територій чисельність працездатного
населення буде зменшуватись, а осіб старшого віку – зростати, що в майбутньому не
компенсуватиме втрату працездатного населення.
Визначено домінування зайнятості сільського населення у приватному секторі,
погіршення його економічного стану, розширення масштабів бідності на селі,
збільшення частки жителів, які перебувають у статусі безробітного,відчутне
зменшення його зайнятості в тих сільських районах, де сформувалися земельні банки
агрохолдингів, скорочення зайнятості у соціальній сфері села та ін.
Систематизовано соціально-економічні умови відтворення людського капіталу
сільських територій: збереження пріоритетності аграрного виробництва і сільської
економіки; підвищення якості його відтворення, що визначається спроможністю
органів самоврядування формувати відносини державно-приватного партнерства з
сільським населенням; оптимізація мережі медичних та освітніх закладів у сільській
місцевості, низькі темпи розвитку соціальної та інженерної інфраструктури сільських
територій; ріст диференціації сільського населення за рівнем доходів та якості життя;
перехід на інноваційні технології в агровиробництві та розвиток агрохолдингів
зумовлює стійке скорочення зайнятості сільського населення та зниження рівня його
сукупних реальних доходів; підвищення рівня самозайнятості сільського населення;
відтік сільського населення пов’язаний із «вимиванням» підприємницько-активного
населення та зниження якості людського капіталу; підвищення соціальної напруги,
що зумовлює деформацію відтворювальної динаміки.
Обґрунтовано, що основним документом, регламентуючим перспективні
напрями розвитку людського капіталу сільської місцевості, повинна стати стратегія
розвитку сільської території, одним із завдань якої є визначення напрямів сприяння
підвищенню економічної та соціальної ефективності використання людського
капіталу та підвищення його якості. Доведено, що умови для розширеного
відтворення людського капіталу сільських територій доцільно формувати на основі
взаємодії таких елементів як, активізація підприємницького ресурсу; підвищення
якості трудового потенціалу сільського населення; розвиток соціальної
інфраструктури, а також виробничої та ринкової для малого бізнесу.
Доведено необхідність опрацювання інструментів та заходів активізації
відтворення людського капіталу з урахуванням показників досягнутого рівня його
формування та використання, а також прогнозування їх зміни у регіональному
аспекті й на рівні територіальної громади реалізувати які можливо на основі
запропонованого методичного підходу щодо розрахунку індивідуальних і групових
індексів.
Визначено, що у перспективі можливий міграційний приріст сільського
населення та підвищення тривалості життя при вирівнюванні заробітної плати в
сільському господарстві порівняно з іншими секторами економіки, а також незначне
зниження чисельності найманих працівників господарств корпоративного сектору.
