У роботі комплексно досліджено адміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні, а також вироблено науково обґрунтовані пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства у цій сфері.
Дослідження конфлікту інтересів як фактору корупції дозволило обґрунтувати, що такий конфлікт є зіткненням (суперечностями) між суспільним благом, забезпечувати яке особа, що приймає управлінське рішення, зобов’язана, і її особистими інтересами та інтересами соціальних груп, до яких вона належить, яке негативно сприймається суспільством і підриває довіру до чесності таких осіб та ефективності органів публічного управління і забезпечення ними публічних інтересів. Зазначено, що виникнення в українському законодавстві поняття «конфлікт інтересів» обумовлено ратифікацією в 2006 році Конвенції ООН проти корупції 2003 р., відповідно до чого український уряд взяв на себе зобов’язання з врегулювання та попередження конфліктів інтересів на публічній службі для запобігання корупції.
Визначено модель правового регулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності, обрану Україною внаслідок її прагнення до євроінтеграції і побудови правового і демократичного суспільства (врегулювання такого конфлікту в нормах антикорупційного законодавства), виокремлено недоліки та переваги обраної моделі. Проаналізовано підходи до генезису в національному антикорупційному законодавстві поняття конфлікту інтересів як фактору корупції, що створює зіткнення суспільного блага, яке зобов’язане забезпечувати публічна особа, та її приватних інтересів, виокремлено ознаки поняття «конфлікт інтересів» в українському законодавстві (до яких віднесено приватний інтерес, необ’єктивність і упередженість прийняття управлінського рішення та причинний зв’язок між ними). Зазначено, що нормативне врегулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності в Україні спрямоване на запобігання корупції та досягається шляхом встановлення щодо спеціальних суб’єктів низки антикорупційних заборон та обмежень, які, з одного боку, зорієнтовані на створення таких умов, за яких у цих суб’єктів не може виникнути можливості скористатися своїми повноваженнями не для публічного блага, а з іншого – обмежують права та свободи вищевказаних суб’єктів.
Сформульовано поняття антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні як системи заходів, спрямованих на обмеження прав та свобод вищевказаних суб’єктів, з метою уникнення конфлікту інтересів у публічній діяльності, запобігання підриву авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, ефективного функціонування органів публічної влади, запобігання підриву довіри до чесності спеціальних суб’єктів і спрямованості їх дій на забезпечення публічних, а не приватних інтересів чи інтересів третіх осіб.
Проаналізовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні та правові норми, якими вони встановлюються. Наголошено на доцільності усунення тавтології правових норм кримінального права та адміністративного права, якими встановлюється заборона використання службових повноважень або службового становища і пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
Досліджено ознаки, які визначають спеціальний статус поліцейського як спеціального суб’єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (громадянство, складання присяги поліцейського, проходження служби на відповідних посадах та порядок присвоєння спеціального звання поліції). Відзначено правову невизначеність такої ознаки спеціального статусу поліцейського як проходження служби на відповідних посадах та запропоновано шляхи її усунення.
Охарактеризовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності поліцейських, що встановлюються нормами адміністративного права, а саме щодо: одержання подарунків; сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; спільної роботи близьких осіб; подальшого працевлаштування; доступу та використання інформації. Досліджено генезис введення антикорупційних заборон та обмежень у національну систему антикорупційного законодавства, що дозволило визначити причини, які заважають реалізовувати зазначені заборони та обмеження на практиці в повному обсязі і породжують неоднозначну судову практику.
На підставі аналізу поетапного розвитку міжнародного та європейського антикорупційного законодавства, доведено, що утворилися дві моделі щодо визначення подарунків, які отримують спеціальні суб’єкти – подарунки як неправомірна вигода та подарунки як складова конфлікту інтересів і залежно від того, яка з них обирається державою, формується підхід до розроблення законодавства, яким регулюються антикорупційні заборони та обмеження щодо одержання подарунків та встановлення відповідальності за їх порушення (кримінальної чи адміністративної).
