Враховуючи незначну розповсюдженість патології, дослідження включало реєстрацію поточних 103-х випадків раку ВЩП (T2-4N0-2M0), у хворих, що перебували на лікуванні у ЛОР-онкологічному відділенні Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова протягом тривалого багаторічного періоду (2011 - 2017 рр.) та мало проспективний характер у частині динамічного спостереження.
Із загальної вибірки дослідження, що включала 66 чоловіків (64,08 %) та 37 жінок (35,92 %) середнього віку 55,97 років (95 % ДІ 53,15 – 58,79), було обстежено 12 хворих з ІІ стадією захворювання (11,65 %), 59 – з ІІІ-ю (57,28 %) та 32 – з IV стадією (31,07 %). У дослідження були включені пацієнти з розповсюдженістю пухлинного процесу за стадією Т2 –13 хворих (12,62 %), Т3 –58 (56,31 %), Т4 – 32 (31,07 %); N0 –80 пацієнтів (77,67 %), N1 –20 (19,42 %), N2 – 3 (2,91 %). Майже у половини обстежених (44,66 %) спостерігалася T3N0M0 стадія.
Типовий плоскоклітинний рак (ПР) спостерігався у більшості обстежених (88,35 %), найбільша частка хворих мала помірнодиференційований рак (50,49 %) за ступенем гістологічної диференціації, у 60,19 %, обстежених визначалися незроговілі варіанти пухлини, у кожного п’ятого (21,36 %) були наявні папіломи. У великої частки обстежених виявлялися ознаки агресивного перебігу та несприятливих результатів новоутворення – інвазійне зростання пухлини (68,93 %), метастазування (22,33 %) та рецидив (11,65 %).
Кісткова інвазія спостерігалася майже при усіх атипових формах раку ВШП (р=0,007), більшою мірою (86,84 %) визначалася при низькому ступені гістологічної диференціації пухлини (р=0,011). Частота метастазування асоціювалася з морфологічним варіантом раку (V=0,37; р=0,031) та зменшенням ступеню гістологічної диференціації пухлини (V=0,51; р<0,001).
Шанси розвитку рецидивів збільшувалися при низькодиференційованих пухлинах порівняно із високодиференційованими в 9,95 рази (ВШ=9,95 (95 % ДІ 1,54 - 182,61); р=0,021) при незроговілості пухлин порівняно із ороговілими формами в 20,54 рази (ВШ=20,54 (95% ДІ 1,18 - 357,46); р=0,038).
Визначені клініко-морфологічні характеристики пацієнтів (вік, стать, стадія захворювання, ступінь диференціювання та ороговіння пухлини, морфологічні варіанти новоутворення, результати ІГХ досліджень, кісткова інвазія тощо) розглядалися як можливі фактори впливу на вибір способу хірургічного лікування та подальшу виживаність обстежених хворих.
Серед вивчених характеристик обстежених хворих, до найбільш значущих прогностичних маркерів потенційних несприятливих результатів та наслідків раку верхньощелепної пазухи, за результатами дослідження, були віднесені: незроговілість раку (в 2,61 рази збільшуються шанси кісткової інвазії та в 20,54 рази – рецидиву; р<0,05); невисокий ступінь диференціювання пухлини (в 4,84 рази збільшуються шанси кісткової інвазії, в 27,0 рази – шанси метастазування та в 9,95 рази – рецидиву; р<0,05), підвищений рівень експресії ММР-9 (в 32,0 рази збільшуються шанси кісткової інвазії) та р63 понад 56 % (в 29,56 рази збільшуються шанси метастазування та в 328,85 рази – рецидиву; р<0,001). При сполученні декількох визначених клініко-морфологічних характеристик суттєво збільшуються шанси несприятливих результатів – в 12,56 рази збільшуються шанси кісткової інвазії, в 16,26 рази – шанси метастазування та в 15,71 рази – рецидиву (р<0,05).
Застосовувалися різні підходи до лікування, що включали радикальне оперативне втручання або радикальне оперативне втручання з хіміопроменевою терапією (ХПТ). Хірургічне втручання проводилося у 32-х хворих (31,07 %), комплексне лікування – у 71-го (68,93 %).
Ефективність запропонованого підходу була доведена на підставі аналізу віддалених наслідків лікування хворих на рак верхньощелепної пазухи, який показав, що у обстежених хворих дорічна виживаність складала 87,36 % (95 % ДІ 80,94 - 93,78), трирічна – 42,75 % (95 % ДІ 33,2 - 52,3), п’ятирічна – 19,76 % (95 % ДІ 12,07 - 27,45) із медіаною виживання – 32,13 (95 % ДІ 27,0 - 53,0) місяців, що було статистично суттєво кращими показниками порівняно з результатами хірургічного лікування хворих, які пройшли лікування у той же період в Дніпропетровській області без застосування зазначеного підходу.
Рівень середньорічної летальності у обстежених хворих, до яких використовували розроблений підхід вибору способу хірургічного лікування був на 38,39 % (95 % ДІ 28,57 - 46,48 %) нижчий, порівняно з відповідним середньорічним показиком летальності у хворих на рак ВЩП Дніпропетровської області.
Аналіз виживаності підтвердив ефективність використаного підходу до визначення способу хірургічного лікування, оскільки у групах розподілених за різними способами лікування не було визначено розбіжностей (р=0,622) – у групі класичного хірургічного втручання медіана виживаності склала 32,0 місяці (95 % ДІ 27,0 -53,0), у групі хірургічного втручання з ХПТ – 30,91 місяці (95 % ДІ 23,0 - 53,0), що свідчить про адекватність вибору одного з альтернативних варіантів лікування.
