На підставі сучасних даних світових і вітчизняних літературних джерел було визначено, що проблематика переломів проксимального відділу стегнової кістки являє значущу медико-соціальну проблему сучасного світу, одне з найскладніших і найнебезпечніших для світової спільноти захворювань, зважаючи на існування суттєвих економічних, медичних, соціальних та інших популяційних втрат. З’ясовані значні світові та вітчизняні медико-епідеміологічні негативні наслідки переломів проксимального відділу стегнової кістки. Встановлено, що загальна летальність у разі зазначених переломів сягає 12–15 %, а ризики смертності впродовж 1-го року становлять майже 20–40 %, протягом 6-ти міс. — від 12 % до 24 % та за перші 4 міс. — 20 % із 30-денною летальністю на рівні 5–10 %. Стаціонарна летальність постраждалих може досягати 14 % і залежить від розвитку ранніх (тромбоемболія легеневої артерії (2 %), пролежні (7 %), кровотечі (1 %), гостра серцево-судинна недостатність (10 %)) та пізніх (хибні суглоби (11,1–51,1 %), асептичний некроз голівки стегнової кістки (6,1–43 %)) ускладнень, а інвалідність сягає 20–50 % і оцінюється в 5964 DALY на 1000 осіб. У літературі констатується високий рівень медико-соціальних наслідків таких переломів: повне відновлення здатності до повноцінної фізичної активності становить 32–97 %; 50 % хворих після виписки зі стаціонару не мають можливості самостійно пересуватися й обслуговувати себе; а в разі повного одужання 78 % таких хворих упродовж першого року та 65 % протягом двох років потребують сторонньої допомоги. Зафіксовано, що після травми лише 20–50 % хворих досягає активного способу життя доопераційного рівня. Водночас у літературних джерелах зазначається суттєвий вплив наявності коморбідних захворювань на тривалість перебування хворих із переломами проксимального відділу стегнової кістки в стаціонарі, розвиток ускладнень, результати лікування, прогнози для активного життя та функціонування, ймовірність виникнення летального результату. Встановлено і структуру коморбідної патології: це захворювання серцево-судинної системи (70 %), органів дихання та цереброваскулярні розлади (23 %), хвороби сечовидільної системи (3 %), захворювання ендокринної системи (13 %), шлунково-кишкового тракту (13 %), цукровий діабет (7,7 %), психічні порушення (27,2 %) тощо.
Ро та, згідно з загальновизнаним кодуванням Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем пов’язаних зі здоров’ям 10 перегляду, входив до складу переломів: шийки стегна — S72.0, черезвертлюгового перелому стегнової кістки — S72.1, надвертлюгового перелому стегнової кістки — S72.2.
Можливості прогнозування результатів лікування переломів проксимального відділу стегнової кістки було проведено проспективно із залученням 238 осіб, які отримали лікування цих переломів на базі комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17» Харківської міської ради у 2018–2019 рр., середній вік яких склав 73 [63; 80] роки. Поміж них була 161 (67,7 %) особа жіночої статі та 77 (32,3 %) — чоловічої.
Проспективне дослідження підтвердило переважання осіб жіночої статі поміж обстежених усіх вікових категорій та встановлено помірну кореляцію між статтю хворих та віковими характеристиками (R = 0,349, р < 0,001). Також визначено взаємозв’язок між наявною супутньою патологією та коморбідність на рівні функціонального стану й можливим застосуванням консервативного лікування, а саме зафіксовано, що наявність супутніх захворювань значно корелювала із коморбідною обтяженістю (R = 0,989; р < 0,001), функціональним станом за класифікацією Американського товариства анестезіологів (R = 0,985; р < 0,001) та несуттєво зі способом проведеного лікування (R = 0,228; р < 0,001). Визначено вагомий кореляційний зв’язок між коморбідною обтяженістю та функціональним станом за класифікацією Американського товариства анестезіологів і слабкий кореляційний зв’язок між коморбідною обтяженістю (R = 0,979 р < 0,001) та способом проведеного лікування (R = 0,226; р < 0,001), водночас зважали лише на пацієнтів, яким застосовували хірургічне лікування.
На підставі проведених досліджень та відповідно до мети розроблено математичні моделі визначення ймовірності несприятливого результату лікування хворих із переломами проксимального відділу стегна за клініко-епідеміологічними та анамнестичними характеристиками, які з високою чутливістю та специфічністю за такими прогностичними показниками, як вік хворого, давність травми, основний діагноз за класифікацією АО, наявність і кількість супутньої патології, надають можливість лікарю, що практикує, визначити наперед можливий негативний результат оперативного лікування хворих.
Для підтвердження доцільності використання розробленої математичної моделі ми провели порівняльний аналіз показників.
