Дисертація є першим в Україні системним і комплексним дослідженням диференціації кримінальної відповідальності за знищення або пошкодження майна за кримінальним правом України. В роботі поглиблено досліджено питання про поняття, види та засоби диференціації кримінальної відповідальності за знищення або пошкодження майна за кримінальним правом України, проблеми застосування таких засобів та удосконалення статей кримінального закону, які їх містять.
Аналіз наявних доктринальних визначень таких понять, як «знищення» та «пошкодження» майна, дає підстави виокремити певні істотні ознаки, які притаманні кожному з них: 1) обидва ці терміни вказують одразу на дві ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення – і на суспільно небезпечне діяння, і на суспільно небезпечні наслідки. Тому, визначення цих понять мають містити опис і діяння, і наслідків. За цією ознакою вони відрізняються від таких термінів, як «псування», «руйнування» майна, які також використовуються в чинному КК України і вказують лише на діяння, не охоплюючи наслідків; 2) специфіка кримінально-правового тлумачення цих термінів обумовлює необхідність вказівки на протиправний руйнуючий уплив на майно як істотну ознаку діяння, що охоплюється поняттями «знищення майна» та «пошкодження майна». Щодо загального (не кримінально-правового) розуміння цих понять, то ними охоплюється не лише протиправний, а й правомірний руйнівний уплив на майно; 3) ознакою, що розмежовує поняття «знищення майна» та «пошкодження майна», є наслідки, які спричиняються під час вчинення цих діянь. Знищення майна означає такі наслідки: фізичне припинення 3 існування майна або такі його фізичні зміни, що унеможливлюють його відновлення; повна та постійна неможливість використання майна за його цільовим призначенням; припинення права власності на це майно. Своєю чергою, пошкодження майна означає такі наслідки: фізичні зміни, які погіршують якість чи зменшують цінність майна і можуть бути усунені; часткова та/або тимчасова неможливість використання майна за цільовим призначенням.
Концептуальний аналіз доктринальних підходів дав можливість виокремити чотири аспекти розуміння поняття «диференціація кримінальної відповідальності»: 1) як метод чи принцип кримінальної політики; 2) віднесення диференціації кримінальної відповідальності до низки галузевих (спеціальних) принципів кримінального права; 3) диференціація кримінальної відповідальності розглядається як законотворчий та правозастосовний процес; 4) диференціація кримінальної відповідальності тлумачиться виключно як діяльність законодавця. У роботі висловлено думку, що більш обґрунтованою є позиція тих авторів, які визнають диференціацію кримінальної відповідальності прерогативою законодавця. Наведено аргументи на користь цієї позиції.
У дисертації запропоновано два визначення поняття «диференціація кримінальної відповідальності» – у широкому та вузькому розуміннях, що дало можливість послабити дискусії у кримінально-правовій доктрині.
Запропоновано визначення поняття «засіб диференціації кримінальної відповідальності» та констатовано, що універсальним засобом диференціації кримінальної відповідальності є юридична конструкція, модель злочину – склад злочину зі всіма його елементами та ознаками. Зроблено висновок, що, використовуючи можливості цього універсального «конструктора», законодавець диференціює кримінальну відповідальність, формуючи:
1) суміжні склади – склади злочинів, які відрізняються принаймні однією ознакою, яка є у одному складі й виключається в іншому;
2) конкуруючі норми, які містять склади злочинів, один із яких є загальним, а інший (інші) – спеціальний. До цієї групи належать і кваліфіковані склади, які, за своїм змістом, є нічим іншим як склади злочинів, які містяться у спеціальних нормах. Відмінність тільки у тому, що ці норми містяться у одній із загальною нормою статті;
3) конкуруючі норми, які містять склади злочинів, один із яких є, так званим, «цілим», а інші – «частинами». Така ситуація простежується, коли законодавець конструює складені склади злочинів.
