Гарміш І. П. Особливості перебігу та лікування артеріальної гіпертензії у хворих на хронічну хворобу нирок в поєднанні з дисфункцією щитоподібної залози

English version

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії

Державний реєстраційний номер

0821U101049

Здобувач

Спеціальність

  • 222 - Медицина

23-04-2021

Спеціалізована вчена рада

ДФ 08.601.024

Дніпровський державний медичний університет

Анотація

Згідно результатам ROC аналізу при ретроспективному аналізі було виявлено, що тиреотропний гормон (ТТГ) може використовуватися як маркер прогнозування прогресування хронічної хвороби нирок (ХХН). На проспективному етапі дослідження у залежності від рівня ТТГ хворих (n=89) було розподілено на дві групи: група 1 – 59 хворий на АГ та ХХН з рівнем ТТГ, який відповідає критерію субклінічного гіпотиреозу (4,0-10,0мМО/л) та група 2 – 30 хворих на АГ та ХХН з нормальним рівнем ТТГ (<4,0мМО/л). За основними клініко-лабораторними показниками групи дослідження суттєво відрізнялись за рівнем ШКФ, що підтверджує дані отримані під час ретроспективного аналізу. Під час аналізу результатів ДМАТ обох груп не виявлено суттєвих розбіжностей в основних показниках, але встановлено достовірний вплив дисфункції ЩЗ на варіабельність ДМАТ. Так в першій групі була достовірно вища кількість хворих, які відносяться до «non-dipper», «over-dipper» та «night peaker» (х2=5,71, p=0,017). Згідно результатам дослідження виявлено, що КІМ був достовірно вище серед хворих на ХХН та АГ у поєднанні з дисфункцією ЩЗ в порівнянні з хворими на ХХН та АГ, які знаходились в стані еутиреозу (p=0,018). Специфічність ТТГ як маркеру появи атеросклеротичних змін склала 92,86%, а розмір AUC дозволив характеризувати прогностичну значущість ТТГ як «хорошу». Ендотеліальну дисфункцію виявили у більшості хворих на ХХН та АГ, однак частіше вона зустрічалась серед хворих з дисфункцією ЩЗ (р=0,005). Було встановлено, що підвищення рівня ТТГ має негативний вплив на цей показник (ρ = -0,65; р<0,001). Хворих з дисфункцією ЩЗ випадковим чином розділи на дві підгрупи, яким було призначено різнокомпонентну комбіновану антигіпертензивну терапію. Підгрупа 1а отримувала комбінацію валсартану 160 мг та амлодипіну 5 мг, а підгрупа 1б – валсартану 160 мг та гідрохлортиазіду 12,5 мг. Цільових рівнів офісного артеріального тиску досягли майже 90% хворих обох підгруп. Ефективність обох видів комбінованої антигіпертензивної терапії також підтвердили результати ДМАТ. Було зареєстроване достовірне покращення усіх показників ДМАТ, крім середнього ДАТ за активний період у підгрупі 1б. На фоні антигіпертензивної терапії виявлено позитивні зміни у структурі добового профілю АТ: кількість «non-dipper» достовірно знизилась в обох підгурпах, а кількість «dipper» - підвищилась (p<0,001). При аналізі функції ендотелію через 3 місяці від початку антигіпертензивної терапії також відмічали достовірне покращення функціонального стану ендотелію з більш вираженою динамікою в підгрупі 1а (p<0,001). Вперше виявлена можливість використання ТТГ як одного з додаткових маркерів прогнозування розвитку хронічної ниркової недостатності при наявності АГ. Встановлено, що підвищення рівня ТТГ у хворих на АГ при ХХН асоціюється з негативними змінами показників варіабельності ДМАТ. Вперше доведена доцільність використання саме КІМ з метою ранньої діагностики атеросклеротичних змін при АГ та ХХН у поєднанні з дисфункцією ЩЗ. Виявлено прогностичну значущість ТТГ щодо розвитку атеросклеротичного ураження магістральних артерій та розвитку ендотеліальної дисфункції у хворих на АГ при ХХН. Вперше встановлено, що на тлі клінічної співставності валсартану 160 мг з амлодипіном 5 мг або валсартану 160 мг з гідрохлортиазідом 12,5 мг саме комбінація з амлодипіном демонструє більш значний позитивний вплив на функцію ендотелію. Встановлено достовірне зниження середнього діастолічного АТ за активний період при використанні в якості антигіпертезивної терапії валсартану та амлодипіну. Доведено, що призначення валсартану та амлодипіну сприяє позитивним зрушенням з боку функціонального стану нирок у хворих на ХХН у поєднанні з субклінічним гіпотиреозом. За результатами дослідження запропоновано включити визначення рівня ТТГ до плану обстеження хворих на АГ та ХХН, за умови наявності атеросклеротичного ураження артерій. Доцільно проводити ультразвукове дослідження магістральних артерій голови та шиї хворим на АГ та ХХН і рівнем ТТГ більше 7,23мМО/л. Підтверджено, що використання комбінації валсартану 160 мг з амлодипіном 5 мг має переваги перед комбінацією валсартану 160 мг з гідрохлортиазідом 12,5 мг щодо впливу на функціональний стан ендотелію та нирок та призводить до достовірного зниження середнього діастолічного АТ за активний період. Ключові слова: артеріальна гіпертензія, хронічна хвороба нирок, дисфункція щитоподібної залози, коморбідність, комбінована антигіпертензивна терапія

Файли

Схожі дисертації