Межієвська І. А. Клініко-прогностичне значення рівня стимулюючого фактору росту, що експресується геном 2 у перебігу гострого інфаркту міокарда без елевації сегмента ST

Основний клінічний масив дослідження був представлений 90 пацієнтами з ІМбелST віком від 38 до 79 (в середньому 61,3±1,1) років. У дослідженні вперше проаналізована варіабельність рівня ST2 при ІМбелST, визначеного в перший день інфаркту міокарда (ІМ) до проведення коронаровентрикулографії (КВГ). На підставі інструментальних досліджень обгрунтована висока інформативність шкали GRACE для стратифікації перебігу ІМбелST. Вперше з’ясовано, що відносно високий (ВВ) рівень ST2 в плазмі (> 56 нг/мл) асоційований з більш тяжким анатомічним ураженням КА і порушенням структурно-функціонального стану ЛШ. За допомогою рангового кореляційного аналізу Спірмена і множинної лінійної регресії вперше виділений клініко-інструментальний профіль пацієнтів з ІМбелST і різним вмістом ST2 у плазмі. У досліджені вперше з’ясовано, що клінічний перебіг гострого ІМбелST зумовлений, насамперед, характером нейрогуморальної регуляції серцево-судинної системи і анатомічного ураження КА. Вперше виділені незалежні предиктори ускладненого перебігу ІМбелST. Вперше доведено, що розвиток гострих порушень серцевого ритму в пацієнтів з ІМбелST асоційований, насамперед, з підвищенням рівня ST2 у плазмі, ознаками гетерогенності реполязації міокарда ЛШ, віком пацієнтів і палінням, наявністю структурного ремоделювання лівого передсердя. У свою чергу, в роботі вперше показано, що розвиток гострої СН при ІМбелST асоційований, насамперед, з підвищенням рівня ST2 у плазмі і анатомічним ураженням КА, порушенням скорочувальної здатності ЛШ і наявністю цукрового діабету. Визначені в дослідженні клініко-інструментальні предиктори розвитку ускладненого перебігу та конкретних серцевих ускладнень при ІМбелST відкривають перспективу для виділення певних патофізіологічних мішеней, вплив на які буде призводити до поліпшення перебігу ІМбелST та збільшення виживання пацієнтів.