Обстежено 135 пацієнти з ГІМ з елевацією сегмента ST (ГІМеST), 109 (80,7%) чоловіків та 26 (19,3 %) жінок, середній вік (59,21.±8,92) років. Група контролю 30 практично здорових осіб. Рівень ВЕФР-А в основній групі - 247,94 [107,22-486,50] пг/мл, в контрольній - 80,76 [56,20-149,51] пг/мл, (р=0,011). Виділені групи хворих: GG-генотип (n=70) та GС+СС-генотип (n=65). Рівень ВЕФР-А достовірно вищий у носіїв генотипу GG-314,01 [159,94-627,66] пг/мл в порівнянні з GC+СС 221,28 [77,58-440,82] пг/мл, (р=0,045). Низький рівень ВЕФР-А при генотипі GC+CC супроводжувався достовірно вищою частотою виникнення комбінованої кінцевої точки (р=0,020). В групі GС+СС збільшення показників КДО ЛШ (Р=0,044), КСО ЛШ (Р=0,039) в порівнянні з носіями GG алелей. Проведено логістичний аналіз, котрий показав, що рівень ВЕФР-А (β=-0,0015896, р=0,02), генотип GC+CC (β=1,72, р=0,011), рівень тропоніну І (β=-0,013, р=0,023) та ускладнений перебіг гострого періоду ІМ (β=2,23, р=0,001)-предиктори несприятливого перебігу хвороби протягом 12 місяців спостереження (р<0,0001). Пороговий рівень ВЕФР-А≤255,72 пг/мл, (площа під ROC-кривою 0,630; 95 % довірчий інтервал 0,534-0,719; р=0,0472). Концентрація нижче зазначеного рівня з чутливістю 72% та специфічністю 58% прогнозує несприятливий перебіг протягом 12 місяців. Проведено мультиваріативний логістичний аналіз впливу факторів виникнення кінцевих точок протягом 12 місяців після ГІМеST. Несприятливий перебіг хвороби залежить від рівня ВЕФР-А (β=-0,0016; р=0,035), ХсЛПНЩ (β=-1,62064; р=0,034) та наявності ускладнень в гострий період хвороби (β=1,89998; р=0,023). Розроблено модель прогнозування розвитку несприятливих подій після ГІМеST. Про достатню ефективність даної моделі свідчить форма ROC-кривої і площа під нею 0,75 (р=0,0001), чутливість якої- 80% і специфічність - 67,8 %. Пацієнти кожної підгрупи отримували 2 варіанти подвійної антитромбоцитарної терапії: ацетилсаліцилова кислота 100 мг один раз на день та клопідогрель 75 мг один раз на день або тикагрелор 90 мг двічі на добу на тлі базисного лікування. У носіїв алелю С (GC+CC), що приймали клопідогрель, достовірно нижча концентрація ВЕФР-А 115,02 [63,84-422,72] нг/мл, ніж у пацієнтів, що приймали тикагрелор 241,36 [156,84-440,82] нг/мл (р=0,044). У пацієнтів з GG-генотипом, які приймали тикагрелор, відбулося достовірне зниження НT-проМНУП та краща толерантность до фізичного навантаження (р=0,059). У пацієнтів з GG-генотипом, які отримували тикагрелор, кількість несприятливих подій склала 4 (10,8%), а у тих, що приймали клопідогрель – 5 (15,2%), не мало достовірних відмінностей (р=0,588). У носіїв алелю С (GC+CC), які отримували тикагрелор, було зафіксовано 6 (15,4%) кінцевих точок, з яких 4 випадки (10,5%) повторних госпіталізацій та 2 смертельних випадки (5,26%). У підгрупі, які отримували клопідогрель, кількість несприятливих подій склала 14 (51,8%) (р=0,005): 9 (33,3%) госпіталізацій з приводу СН, 1 (3,7 %) повторний ІМ та 4 (14,7%) випадки смертей. Мультиваріантний регресійний логістичний аналіз показав, що наявність генотипу 634GC+634CC гена ВЕФР-А (р=0,0465), знижена фракція викиду ЛШ (<50,60%) (р=0,0096) та призначення клопідогреля в таких пацієнтів (р=0,044) є предикторами несприятливого перебігу хвороби. На основі генетичних особливостей виділена група високого ризику несприятливого перебігу хвороби, що потребує більш інтенсивного антиагрегантного лікування. Наукова новизна дисертаційної роботи: вивчена розповсюдженість поліморфізму G634C (rs 2010963) гена ВЕФР-А у хворих на ГІМеST, встановлено асоціацію між рівнем ВЕФР-А та носіями поліморфних генотипів. Досліджено, що носії алелю С (GC+CC) є групою високого ризику. Концентрація ВЕФР-А≤255,72 пг/мл є предиктором несприятливих подій протягом 12 місяців спостереження. Носії генотипу GC+CC гена ВЕФР-А в поєднанні зі зниженою концентрацією є групою ризику в післяінфарктному періоді відносно досягнення кінцевих точок. Отримано нові дані, які дозволяють оптимізувати антиагрегантну терапію у хворих ГІМеST. Встановлено, що хворим, які є носіями генотипу GC+CC, призначення тикагрелору в порівнянні з клопідогрелем в рамках стандартної терапії ефективно покращує перебіг післяінфарктного періоду. Практична значимість результатів полягає в тому, що для підвищення точності прогнозування та попередження несприятливих подій у пацієнтів з ГІМеST доцільно використовувати розроблену модель з визначенням рівня ВЕФР-А, Хс ЛПНЩ та наявність ускладнень в гострий період захворювання. Для визначання найбільш уразливих пацієнтів з ГІМеST рекомендовано визначати генотип поліморфного локусу G634C (rs 2010963) гена ВЕФР-А. Групу дуже високого ризику становлять носії С алелю (GC+СС). Хворим на з генотипом GC+СС гена ВЕФР-А при проведенні подвійної антитромбоцитарної терапії доцільно віддавати перевагу призначенню тикагрелору 90 мг 2 рази на добу, при генотипі GG призначення тикагрелору чи клопідогрелю є однаково ефективним, що має важливе соціально-економічне значення.
