Цицик О. І. Громада в трансформаційних умовах українського суспільства: філософсько-правова рефлексія.

У дисертації на основі аналізу сучасної філософсько-правової доктрини, положень національного законодавства та практики його застосування розкрито сутність громади в умовах транзитивного суспільства через призму її аксіологічних та правоуможливлювальних складових. У роботі сформульована дефініція громади як середовища реалізації сутнісного потенціалу та задоволення основних екзистенційних потреб людини, зокрема через: налагодження і підтримання міжособистісних зв’язків, піклування про іншого та водночас відчуття стабільності й особистої безпеки, подолання пасивної тваринної природи через соціалізацію, формування індивідуальної ідентичності та колективної відданості. Громада у цьому сенсі є ефективним механізмом поєднання особи (індивідуального) та соціуму (колективного). Окреслено концептуальні підходи до розуміння поняття «громада»: як історично утвореної спільноти людей, що характеризується спільністю традицій, культури; як сукупності соціальних взаємодій, інтеракцій між індивідами, родинних стосунків, проживання на одній території, належності до певної соціальної групи, гарантії соціального захисту та підтримки; як спільного, колективного споживача; як суб’єкта місцевого самоврядування; як територіально-об’єднаної сукупності людей, що формується на основі поєднання соціально-територіальних розбіжностей у специфічне соціальне утворення; як базової адміністративно-територіальної одиниці для подальшого творення державної цілісності; як сукупності множинних проявів одиничних інститутів; як суб’єкта публічно-приватних відносин, суб’єкта спільного господарювання. Обґрунтовано основні закономірні характеристики громади: прив’язаність до території проживання людей; єднання, засноване на спільності інтересів; ефективна міжособистісна взаємодія та висока інтенсивність внутрішніх зв’язків; самоврядність як формотворча основа владовідносин; здатність до структурування та утворення внутрішньо-організаційних управлінських систем; соціальне функціонування на базі колективних форм діяльності для життєзабезпечення спільних інтересів; впорядкованість відносин на основі правових та інших соціальних норм, що дає змогу визнавати членів громади суб’єктами права; комплексна правосуб‘єктність; культуротворчий потенціал (спільність норм і цінностей); обумовленість житєдіяльності не лише індивідуалізаційними, а й інтеграційними чинниками.