Дисертація є першим в Україні системним і комплексним дослідженням
проблематики відповідальності за декларування недостовірної інформації
у кримінальному праві України. В роботі виокремлено низку питань, що є достатньо
дослідженими; питання, які є дискусійними, а відтак потребують подальших
досліджень; а також проблеми, які є малодослідженими чи не досліджувалися
взагалі, і вирішення яких матиме вагоме теоретичне та практичне значення.
До першої групи питань належать: визнання предметом аналізованого
складу кримінального правопорушення самої декларації; визнання суб’єктом
особи, яка, відповідно до Закону, є суб’єктом декларування; можливість вчинення
цього кримінального правопорушення лише з умисною формою вини;
законодавча недосконалість регламентації відповідальності за несвоєчасне
подання декларації та за умисне неподання декларації, що зумовлює проблему
розмежування відповідних діянь.
Дискусійними питаннями визнано: доцільність криміналізації умисного
внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації
особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,
та умисного неподання такої декларації; доцільність і обґрунтованість належності
аналізованого кримінального правопорушення до категорії корупційних;
визначення об’єкта цього кримінального правопорушення; визнання декларації
особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції»,
офіційним документом; тлумачення понять недостовірних відомостей, неподання
декларації; розмір невідповідності поданих відомостей в декларації достовірним,
який передбачатиме кримінальну відповідальність; можливість вчинення
аналізованого кримінального правопорушення з непрямим умислом; розмежування
3
умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, і несвоєчасного подання такої декларації.
Недостатньо дослідженими є: встановлення обсягу відомостей із тих, що
подаються в декларації, недостовірне подання яких передбачатиме кримінальну
відповідальність; проблема розмежування кримінальних правопорушень, передбачених
ст. ст. 3662
, 3663 КК України, із суміжними кримінальними правопорушеннями;
питання малозначності відповідних діянь; кваліфікація повторності аналізованих
кримінальних правопорушень; обґрунтованість санкцій досліджуваних норм.
Вивчення досвіду регламентації відповідальності за декларування недостовірної
інформації у законодавстві держав, які перебували в складі СРСР, дало змогу
виокремити низку рішень, які могли б бути застосовані в українському законодавстві:
1) зважаючи на те, що кримінальна відповідальність за умисне неподання
антикорупційних декларацій передбачена лише в деяких із проаналізованих
держав, та й у тих випадках вона обумовлена або ж попереднім притягненням до
адміністративної відповідальності, або ж метою ухилення чи фактичним
ухиленням від сплати податків, слід розглянути можливість встановлення за такі
діяння лише адміністративної відповідальності або лише дисциплінарної
відповідальності з позбавленням права обіймати відповідні посади;
2) доречним є рішення щодо визнання суб’єктами кримінальних
правопорушень, пов’язаних із антикорупційним декларуванням, лише вищих
посадових осіб, щодо яких, відповідно, є вищі корупційні ризики.
У роботі обґрунтовано, що умисне декларування недостовірної інформації
має підпадати під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366
КК України, у формі внесення в офіційний документ завідомо недостовірних
відомостей, оскільки декларація особи, уповноваженої на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, відповідає усім ознакам офіційного
документа, а отже є його різновидом.
Також доведено доцільність визначення кваліфікованим складом ст. 366 КК
України декларування недостовірної інформації особами, діяльність яких
пов’язана з високими корупційними ризиками, а також особами, які займають
відповідальне та особливо відповідальне становище.
