У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми адміністративно-правового регулювання державної служби в правоохоронних органах, що лягло в основу вироблення відповідних концептуально-методологічних засад, спрямованих на вирішення актуальних науково-прикладних проблем у галузі адміністративного права і таких, що можуть бути використані для законотворчого забезпечення модернізації державної служби в правоохоронних органах.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження розкрито стан адміністративно-правового регулювання державної служби в правоохоронних органах в умовах адаптації національного законодавства до вимог Європейського Союзу.
Визначено, що сучасна модель державної служби в правоохоронних органах має ґрунтуватися на передових досягненнях соціальної філософії, в якій професійна діяльність державних службовців правоохоронних органів представляється як вид професійної діяльності, орієнтованої на надання соціально значущих послуг у галузі всебічного захисту основоположних прав та інтересів громадян. Основними напрямами побудови моделі державної служби є вирішення завдань підвищення ефективності державного управління в правоохоронних органах шляхом посилення децентралізації, спрощення процедур і структур, надання більшої самостійності управлінському персоналу в ухваленні рішень. Обґрунтовано потребу розширення предмета адміністративного права шляхом доповнення положень щодо завдань, функцій, обов’язків представників державних органів.
Здійснено розподіл принципів державної служби в правоохоронних органах на три групи. До першої групи зараховано загальносистемні принципи, що закріплюють конституційно-правові основи системи державної служби в правоохоронних органах як невід’ємного інституту державного управління. Другу групу становлять принципи, які визначають закономірності, що виникають в процесі формування та розвитку державно-службових правовідносин, відображають специфіку професійної діяльності державних службовців з реалізації правоохоронних функцій. До третьої групи належать принципи, що характеризують внутрішню організаційну діяльність правоохоронних органів.
Окреслено тенденції сучасної доктрини адміністративно-правового регулювання державної служби в правоохоронних органах, на які впливає політичний процес, що має правову природу. Ця обставина зумовлює неминучість розбіжності між реально чинними нормативно-правовими актами, які регулюють державну службу та нормативними актами, що регулюють діяльність правоохоронних органів.
Наголошено, що в сучасній доктрині адміністративно-правового регулювання державної служби в правоохоронних органах формальні основи побудови системи поглиблення соціальної сутності державної служби в правоохоронних органах позбавлені системності, що стає закономірним наслідком чинників, які визначені науково-теоретичними та політичними передумовами. Оптимізації розвитку соціальної сутності державної служби не можна досягнути тільки завдяки вдосконаленню формальних основ правоохоронної діяльності, її ефективність пов’язана з трансформацією різних аспектів правового життя, передусім громадської правосвідомості.
Доведено, що аналіз законодавства про державну службу в правоохоронних органах в частині, яка стосується правового статусу державних службовців, дав підстави для концептуального поєднання складної багаторівневої моделі статусу державного службовця з модульним адміністративно-правовим змістом. Залежно від обсягу, змісту та характеру суб’єктивних прав й обов’язків державного службовця у правоохоронних органах у структурі адміністративно-правового статусу можна виділити три основні рівні: універсальні засади правової свободи державного службовця у правоохоронних органах (загальний статус); спеціальний посадовий модуль державного службовця у правоохоронних органах (спеціальний статус); персональний модуль адміністративно-правових можливостей окремого державного службовця у правоохоронних органах (індивідуальний статус).
