У дисертації здійснено аналіз адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності в Україні в контексті сучасного державотворення та розвитку адміністративно-правової науки та реалізовано нове розв’язання наукової проблеми адміністративно-правових аспектів захисту прав інтелектуальної власності в умовах європейської інтеграції України.
Підкреслено, що в історії правової науки визначено три основні періоди становлення та розвитку теоретичних знань з правового регулювання прав інтелектуальної власності: юриспруденція понять, юриспруденція інтересів, юриспруденція цінностей. На підставі порівняльно-правового аналізу становлення права інтелектуальної власності, виявлено, що на теренах українських земель (у контексті зазначених періодів) пройшло шість етапів розвитку. Сучасний етап характеризують тенденції адаптації національного законодавства України до вимог Європейського Союзу. Прийняття Угоди про асоціацію України і Європейського Союзу України започаткувало процеси реформування законодавства про захист прав інтелектуальної власності до соціально-економічних умов ЄС.
Констатовано, що заснований на застосуванні методології системно-діяльнісного підходу з урахуванням принципів сучасного етапу розвитку правової науки адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності визначається як система теоретичних поглядів і вихідних наукових положень, виражених в категоріально-понятійному апараті загальної теорії права, що розкривають сутність, зміст, функції, методи та форми прояву, рівні і види впливу на суспільні відносини за допомогою адміністративно-правових засобів. Побудова теоретичної системи, що цілісно відтворює сутнісні сторони адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності, заснована на
емпіричному матеріалі соціально обумовленої практики, та на формуванні загальнотеоретичної та галузевої наукової бази, що сприяє виробленню на підставі методології раціональності принципових науково-теоретичних положень напрямів розв’язання проблеми ефективності адміністративно-правового захисту.
Аргументовано, що нормативно-правове забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні це сукупність нормативно-правових актів вищої юридичної сили, підзаконних актів органів державної (публічної) влади, відомчих і корпоративних правових актів. Специфікою права інтелектуальної власності є включення в рамкові закони, що регулюють захист окремих об’єктів інтелектуальної власності, норм, які передбачають пріоритет спеціальних норм перед загальними нормами.
Зазначено, що нормативні акти права інтелектуальної власності за предметом правового регулювання надають динамічність правовим відносинам тим, що розвиваються в контексті тенденцій розвитку суспільних відносин характерних для інформаційного суспільства. Нині виділено дві основні тенденції такого розвитку, що зумовлено розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та посиленням захисту прав і свобод людини. Це тенденція ускладнення відносин у сфері правового регулювання захисту прав інтелектуальної власності та тенденція розширення предмета правової регламентації нормами адміністративного права. Для правового регулювання захисту, що виділяється за предметом правового регулювання, характерно те, що воно стає більш об’ємними й охоплює значну кількість норм.
