Дисертацію присвячено комплексному правовому дослідженню загальнотеоретичних положень податкового законодавства, правовому регулюванню окремих видів податків у структурі податкового законодавства, а також генезису податкових реформ в Україні.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі систематизації вітчизняного і зарубіжного законодавства, наукових джерел, узагальнення правозастосовчої практики детально та ґрунтовно проаналізувати законодавство України про оподаткування від етапів зародження та становлення до сьогодення, виявити наявні проблеми та запропонувати напрями і шляхи їх вирішення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі законодавчого регулювання сфери оподаткування в Україні.
Предметом дослідження є стан та перспективи розвитку податкового законодавства.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження. В основу дисертаційної роботи покладено комплекс загальних методів наукового пізнання, а також спеціальних методів, що застосовуються в юридичній науці. Вивчаючи вітчизняний і зарубіжний досвід правової та інших галузей науки, автор використовував гносеологічний підхід. Базовою методологічною основою дисертації є діалектичний метод, який дозволив розкрити предмет дослідження системно, повно, у динаміці, взаємозв’язку його структурних складових. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем у сфері законодавчого регулювання оподаткування в Україні, у тому числі новітніх тенденцій удосконалення правового регулювання окремих видів податків у структурі податкового законодавства.
Запропоновано розглядати податкове законодавство як частину системи законодавства, яка складається з правових норм, що встановлюють порядок, способи, форми та методи правового регулювання відносин у сфері оподаткування.
Обґрунтовано необхідність виключення фіскальних норм, що встановлюють мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, та нематеріальних активів з метою уніфікації податкового і бухгалтерського обліку при нарахуванні податку на прибуток підприємств.
Аргументовано підвищення розміру податкової соціальної пільги, на яку платник податку на доходи фізичних осіб має право зменшити суму загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, з 50 до 100 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, – для будь-якого платника податку.
Сформульовано пропозиції щодо удосконалення податкового законодавства.
