На підставі проведеного фармакологічного, клінічного та фармакоекономічного аналізу особливостей детоксикуючої активності досліджуваної комбінації таурину з гіпохлоридом натрію обґрунтовані шляхи оптимізації інфузійної терапії у хворих на гострий панкреатит.
Одноразове внутрішньовенне введення як розчину «Неореодез» в діапазоні доз від 1/10 до 2 ОЦК (тобто таких, що перевищували рекомендовані максимальні разові кількості препарату в 2 - 20 разів), так і 20-кратної дози препаратів порівняння протягом усього періоду спостережень не викликало загибелі гризунів і не впливало на споживання корму і води, а також динаміку маси тіла експериментальних тварин.
Показано, що за умов експериментального хронічного ендотоксикозу, викликаного введенням тетрахлорметану і бактеріального ліпополісахаріду LPS, реєструвалося достовірно значиме зростання концентрацій МДА і ДК на 102% (р ≤ 0,05) і 133% (р ≤ 0,05) відповідно, що свідчило про виражену активізацію процесів ліпопероксидації. При цьому відзначене істотне зниження активності СОД в тканини печінки на 44% (р ≤ 0,05). Крім того, дослідженням рівня трансаміназ сироватки встановлено достовірне зростання рівня АлАТ і АсАТ щодо показників групи контролю на 212% (р ≤ 0,05) і 147% (р ≤ 0,05) відповідно. Така динаміка змін цих показників могла служити маркером цитолізу гепатоцитів при дії ушкоджуючих агентів. Зниження активності СОД свідчило про недостатню активність антиоксидантного захисту, що закономірно призводить до накопичення в крові і тканинах великої кількості токсичних катаболітів, здатних викликати реакції з боку імунної системи.
Відзначено, що розчин «Неореодез», на відміну від екстемпорального 0,06% розчину NaClO і 0,09% розчину субстанції таурину, виявляв деяку антагоністичну активність щодо зони росту тест-культури P. Aeruginosa.
Встановлено, що до 10-го і 15-го дня експерименту інтенсивність зменшення площі поверхні рани у тварин, яким наносили досліджуваний розчин «Неореодез», становила 38% і 65% відповідно. У тварин, яким здійснювали аплікацію екстемпорального розчину NaClO, площа поверхні рани також зменшилася на 38% і 65% на 10 і 15 добу відповідно. При цьому в контрольній групі тварин і групі гризунів, яким здійснювали аплікацію розчину субстанції таурину, процеси репарації характеризувалися зниженням площі ураження на 25% і 55% на 10 і 15 добу відповідно в порівнянні з вихідним фоном.
Оцінка впливу внутрішньовенного введення препарату «Неореодез» на систему згортання крові проводилася на підставі вивчення показників базових коагуляційних тестів (активованого часткового тромбопластинового часу і протромбінового часу), а також за допомогою тесту, що дозволяє оцінити стан судинно - тромбоцитарної ланки системи гемостазу - індукованої агрегації тромбоцитів.
Встановлено, що під впливом всіх вивчених активаторів (АДФ 5 і 20 мкМ, колаген 2 мг / мл) спостерігалося достовірне зниження як максимального ступеня, так і швидкості індукованої агрегації в порівнянні з показниками контрольної групи.
Наступний етап наших досліджень була оцінка переносимості нового детоксикуючого розчину – фіксованої комбінації гіпохлориту натрію з таурином у здорових добровольців, а також встановлення ефективності лікування гострого панкреатиту з визначенням відповідного режиму дозування досліджуваного препарату з урахуванням попередньо отриманих в експерименті даних щодо наявності детоксикуючих, антимікробних і ранозагоювальних властивостей тест-зразка.
Тест-зразок не викликає побічних реакцій і явищ, патологічних змін лабораторних показників крові та сечі, негативних змін гемодинамічних показників і змін ЕКГ та даних об'єктивного огляду, що дозволило рекомендувати його для проведення ІІ стадії клінічних випробувань.
До відкритого, рандомізованого порівняльного, паралельного дослідження залучено 96 пацієнтів з гострим панкреатитом віком від 18 до 65 років. Оцінку ступеня ендогенної інтоксикації проводили шляхом визначення молекул середньої маси (МСМ) при спектрометрії в різних режимах – Х = 254 нм та Х = 280 нм. Переконливо доведено, що використання інфузійного розчину гіпохлориту натрію з таурином в складі базисної терапії суттєво підвищує ефективність лікування у пацієнтів c гострим панкреатитом у порівнянні з групою пацієнтів, що отримувала виключно базисну терапію ГП: загальна ефективність лікування з використанням нового детоксиканта склала 91,67%, що достовірно значимо вище відповідного показника в групі контролю – 60,4%.
Ми вважаємо, що отримані нами результати експериментального дослідження та фаз І і ІІ клінічних випробувань інфузійного розчину N-хлор таурину дають змогу рекомендувати новий детоксикант для реалізації комплексної програми усунення ендотоксикозу у хворих з гострим панкреатитом.
