Дисертація присвячена комплексній науковій розробці правових засад реалізації принципу платності землекористування за земельним законодавством України.
Дисертаційна робота є одним із перших у науці земельного права України комплексним дослідженням теоретико-правових засад і практичних проблем реалізації принципу платності землекористування, у якому на базі основних положень земельного, аграрного, податкового, фінансового, інших галузей права досліджено сутність та ознаки принципу платності землекористування, визначено місце цього принципу в системі права України, з’ясовано функції вказаного принципи та форми його реалізації, на підставі чого розроблено пропозиції щодо подальшого вдосконалення реалізації принципу платності землекористування в практиці земельних відносин. Це сприятиме зміцненню системних засад земельно-правового регулювання та підвищенню ефективності правозастосування в земельних правовідносинах.
У науковій роботі наголошується, що реалізація принципу платності землекористування забезпечує баланс публічного та приватного інтересу в процесі використання земельних ділянок їх власниками та користувачами. Оскільки земля визначена в якості основного національного багатства, що належить народу України, то плата за землю виступає елементом механізму задоволення публічного інтересу, а саме платою за вилучення корисних властивостей із земельних ділянок, які є невід’ємною частиною національного багатства. Проблема реалізації принципу платності землекористування у сучасних умовах ускладнюється відсутністю чіткого та прозорого механізму оцінки земель та механізму контролю за станом якості земельних ресурсів суб’єктами плати за землю, що додатково підтверджує актуальність теми дослідження.
У дисертації вперше розроблено та науково обґрунтовано сутність категорії «принцип платності землекористування», під яким слід розуміти основоположні ідеї, керівні засади, положення, що характеризують зміст і спрямованість правового регулювання земельних відносин у сфері справляння плати за наявність земельних ділянок у власності та користуванні у відповідних суб’єктів на законних підставах, виступає ефективним фінансовим стимулом, що сприятиме їх належному, раціональному використанню, підвищенню родючості та інших корисних якостей земельних ділянок, охороні та відтворенню.
Обґрунтовано положення про те, що реалізація принципу платності землекористування забезпечує баланс публічного та приватного інтересу в процесі використання земельних ділянок їх власниками та користувачами. Оскільки земля визначена у якості основного національного багатства, що належить народу України, то плата за землю виступає елементом механізму задоволення публічного інтересу, а саме платою за вилучення корисних властивостей із земельних ділянок, які є невід’ємною частиною національного багатства. Як правовий інструмент плата за землю забезпечує:1) раціональне, цільове та найбільш ефективне використання земельних ділянок; 2) баланс публічного та приватного інтересу в процесі використання земельних ділянок їх власниками та користувачами; 3) стимулювання власників та користувачів земельних ділянок до належного використання земельних ділянок; 4) можливість розробки та впровадження загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель шляхом залучення коштів, які отримано від власників, користувачів земельних ділянок, а також інших суб’єктів, які справляють плату за землю.
Наголошується, що у сучасних умовах розвитку земельних суспільних відносин можна говорити про наявність у законодавстві не названого, проте існуючого виду плати за землю, а саме компенсаційної плати, яка відрізняється від класичної плати (земельного податку та орендної плати) тим, що платником виступає не фактичний землекористувач, а суб’єкт, дії якого призвели до певного погіршення стану землекористувача. Коли йдеться про класичну плату за землю відбувається негативний напрямок руху – від користувача іншій особі, то в аспекті відшкодування шкоди відбувається зворотній позитивний напрямок коштів від сторонньої особи – правопорушника до фактичного землекористувача, чий інтерес порушено. При цьому така плата неможлива без самого процесу здійснення використання земельної ділянки, тобто можливість того, що така плата буде здійснюватися, напряму пов’язана з тим, що здійснюється використання земельної ділянки.
Удосконалено структуру категорії «платність» у сфері користування земельними ділянками: 1) об’єкт (матеріальні чи нематеріальні блага, за які здійснюється плата за землю) – відповідна земельна ділянка або її частина (у випадках платного сервітуту, суборенди), масив земель сільськогосподарського призначення; права на земельні ділянки, в тому числі й земельна частка (пай); 2) суб’єкт – власник або користувач об’єкта плати за землю, 3) плата як визначена частина грошового еквіваленту, певної умовної нормативної характеристики земельної ділянки або прав на неї.
