Роллер В. М. Правові засади забезпечення кібероборони України

English version

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії

Державний реєстраційний номер

0821U101717

Здобувач

Спеціальність

  • 081 - Право. Право

20-05-2021

Спеціалізована вчена рада

ДФ 26.001.128

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

Дане дисертаційне дослідження присвячено аналізу правового забезпечення заходів кібероборони в Україні. У ході проведення дослідження здійснено аналіз поняття кіберпростір та встановлено, що його необхідно відрізняти від поняття мережі «Інтернет», оскільки мережа «Інтернет» є лише технічною складовою, яка об’єднує у собі комп’ютери, кабелі, роутери та ін. У дисертаційному досліджені запропоновано розглядати у кіберпросторі такі групи відносин: «людина та людина», «людина та організація», «організація та організація», «людина/організація та держава», «держава та держава».Також у дослідженні встановлено, що у кіберпросторі можуть вчинюватися різні види правопорушень.уже часто коли говорять про порушення у кіберпросторі мають на увазі інформаційні правопорушення, але проведеним аналізом встановлено, що інформаційні правопорушення це лише частина правопорушень, які вчиняються у кіберпросторі. Щодо порушень вчинюваних у кіберпросторі, дослідженням встановлено, що наразі існують протиправні діяння, які здійснюються виключно за посередництвом використання кіберпростору, та можуть законодавчо бути віднесені до адміністративних правопорушень чи злочинів, або досі залишаються поза полем законодавчого регулювання, хоча за своїм змістом є деліктними. У ході виконання роботи встановлено, що способом вчинення будь якого правопорушення у кіберпросторі є кібератака. Автором здійснена класифікація кібератак за об’єктом здійснення нападу, а саме: кібератака на приватну особу, кібератака на організацію (юридичну особу) та кібератака на державу. Також встановлено, що в залежності від мотивів, обставин та наслідків вчинення кібератаки, кібератаку яка здійснюється на державу, теоретично, можливо розглядати як акт агресії. Такий висновок надає змогу говорити про ведення кібервійн між державами. У нашій роботі ми дійшли висновку, що кіберпростір можливо розглядати як поле ведення воєнних дій, а також кібератаки за відповідних умов можливо розглядати як напад на державу. Також у дослідженні аргументовано, що закріплення в українському законодавстві критеріїв, коли кібератаку можливо вважати нападом на державу, дозволить здійснити належне правове забезпечення діяльності Збройних Сил України та забезпечити адекватне реагування на кібератаки, які здійснюються на державу. У роботі встановлено, що проведення кібератак та кібероперацій є частиною військових операцій, які проводяться арміями світу, а також, є частиною гібридних війн, які ведуться поза межами правового регулювання. В Україні створена та функціонує система органів, які здійснюють заходи із забезпечення кібербезпеки, відбиття кібератак та здійснення заходів кібероборони. У роботі здійснено огляд повноважень цих органів та детальну увагу приділено саме нормативно - правовому закріпленню повноважень Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України щодо здійснення заходів кібероборони. Найбільш значущим є питання: з якого моменту відповідальний орган має розпочинати виконання заходів не просто відбиття чи блокування кібератки, а саме здійснення заходів кібероборони, та який зміст мають ці заходи. У зв’язку з цим, у роботі запропоновано здійснити термінологічне відмежування кібератаки як адміністративного чи кримінального правопорушення від кібератки, як акту агресії (тобто нападу на державу). Таким чином, запропоновано такий ланцюг термінів: кіберінцендент →кібератака →кібернапад. Таким чином, кібернападом необхідно вважати кібератаку яка має ознаки акту агресії. У такому випадку, заходи кібероборони необхідно розпочинати у разі здійснення кібернападу на інформаційно- телекомунікаційні ресурси нашої держави. Крім цього, у роботі окреслено ще два проблемні питання, які можуть поліпшити стан правого забезпечення здійснення кібероборони в Україні, а саме, врегулювання питання формування переліку об’єктів критичної інфраструктури держави, які є найбільш потенційними об’єктами кібератак та вчинення кібератак на які може призвести до найбільш негативних наслідків.Другим питанням, яке є перспективним у розвитку подальшого майбутнього нашої держави, є вироблення державної політики щодо державно - приватного партнерства у сфері забезпечення кібербезпеки, здійснення кіберзахитсу та кібероборони інформацінийх ресурсів нашої держави.

Файли

Схожі дисертації