Незважаючи на сучасний розвиток медичних технологій та прогрес фармацевтичної галузі, питання ефективного лікування та попередження ускладнень подагри лишаються досить актуальними. Так, за останні 20 років захворюваність на подагру в світі зросла більш ніж в 2 рази [29]. Згідно сучасних даних, в світі на подагру хворіють до 1-4% населення, а гіперурикемію виявляють у 4-20% [19, 75]. В Україні розповсюдженість подагричного артриту складає 5-28 випадків на 1000 чоловіків та 1-6 випадків на 1000 жінок, а поширеність гіперурикемії в популяції становить 15-20% [10, 11].
В основі патогенезу подагри лежить порушення пуринового метаболізму, що обумовлює збільшення кількості сечової кислоти (СК) в крові. Інтестинальний шлях виведення уратів складає до 25-30 % від загальної добової екскреції [27, 96, 147, 172]. Таким чином, вивчення даного механізму екскреції СК та шляхів впливу на його обсяг і ефективність дозволить розширити спектр можливостей уратзнижувальної терапії та, відповідно, позитивно вплинути на результати лікування первинної подагри.
Мета дослідження – підвищення ефективності лікування хворих на подагру шляхом застосування у комплексній терапії полікомпонентного синбіотика на основі вивчення патогенетичного взаємозв’язку між станом мікробіоценозу товстої кишки та уратним гомеостазом.
Для вирішення поставленої мети сформульовані наступні задачі:
1. Вивчити кількісні та якісні показники фекальної мікрофлори у хворих на первинну подагру.
2. Дослідити особливості імунологічних порушень на фоні дисбіотичних змін кишківника (ДЗК) у хворих на подагру.
3. Вивчити мікробіологічну ефективність застосування полікомпонентного синбіотика у хворих на подагру з ДЗК.
4. Дослідити клінічну та лабораторну ефективність застосування полікомпонентного синбіотика у хворих на подагру з ДЗК.
5. Оцінити вплив додавання полікомпонентного синбіотика до уратзнижувальної терапії алопуринолом на якість життя пацієнтів з подагрою.
6. Розробити алгоритм лікування хворих на подагру з ДЗК.
В ході роботи застосовані наступні методи дослідження:
1. Загальноклінічні – опитування, збір скарг, анамнезу захворювання та життя, фізикальне обстеження пацієнтів, розрахунок індексу маси тіла, анкетування за адаптованою та валідизованою шкалою SF-36.
1. Інструментальні – відеогастроскопія, відеоколоноскопія, ЕКГ, дихальні водневі тести з навантаженням лактулозою та лактозою, рентгенологічні методи дослідження суглобів та ОГК.
2. Мікробіологічні – бактеріологічне дослідження калу.
3. Лабораторні – загальноклінічні аналізи крові та сечі, біохімічний аналіз крові (рівень сечової кислоти, креатиніну, білірубіну та його фракцій, аспартат- та аланінтрансаміназ, глюкози, ліпідного спектру, С-реактивного білку), розрахунок швидкості клубочкової фільтрації за формулою CKD-EPI, біохімічний аналіз сечі на виявлення концентрації сечової кислоти.
4. Імунологічні – імуноферментний метод визначення ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-α, ІЛ-10 у сироватці периферичної крові, імунохроматографічний скринінговий тест якісного визначення в фекаліях кальпротектину.
5. Статистичні - пакет програм Microsoft Office Excel 2010 та IBM Statistics Spss 22.
Наукова новизна отриманих результатів та їх теоретичне значення.
Наведено наукове обгрунтування та нове вирішення наукової задачі в області внутрішніх хвороб щодо уратзнижувальної терапії у хворих на хронічний подагричний артрит з наявними ДЗК.
Доповнено існуючі наукові дані стосовно кількісного та якісного складу мікробіоти товстої кишки у хворих на подагру та дана оцінка виявлених змін у порівнянні з практично здоровими особами.
Вперше досліджено взаємозв’язок між ДЗК, уратним гомеостазом та клініко-лабораторними змінами у хворих на первинну подагру.
Уточнено наукові дані стосовно імунологічних порушень у пацієнтів на хронічний подагричний артрит та наявними ДЗК з проведенням порівняльного аналізу динаміки виявлених змін.
Удосконалено лікувальну тактику щодо хворих на подагру з ДЗК шляхом додавання до стандартної уратзнижувальної терапії полікомпонентного синбіотика (Патент на корисну модель № UA132887) з патогенетичним обгрунтуванням та доведенням її клініко-лабораторної ефективності.
