Ніколаєва-Цанкова Д. О. Близькосхідна політика Турецької Республіки: концептуальне забезпечення та практична реалізація.

Метою дисертації є виявлення відповідності сучасних доктринальних основ та практичної близькосхідної політики Турецької Республіки національним інтересам країни. У межах дослідження дисертанткою уперше: обґрунтовано прагматичний характер активізації турецько-катарського альянсу на основі прихильності до політичного ісламу, певних релігійно-політичних сил («Брати-мусульмани», ХАМАС), наявності спільних регіональних противників (Єгипту, Саудівської Аравії, ОАЕ), особливо після початку дипломатичної та продовольчої блокади Катару у 2017 р.; досліджено зближення Туреччини та Йорданії на основі спільного розуміння регіональних викликів (проблема Палестини, зростання ролі Ірану, нестабільність в Іраку, біженці зі Сирії); при цьому такі чинники як партнерство Йорданії з Єгиптом, підтримка Туреччиною ХАМАС, а Йорданією – ФАТХ, прихильність Туреччини до «Братів-мусульман» дестабілізують турецько-йорданські взаємини; запропоновано наукові підходи до розуміння конкуренції Туреччини та Саудівської Аравії, яка на тлі «Арабської весни» отримала висхідну динаміку під впливом військового перевороту в Єгипті у 2013 р., відмінного ставлення до політичного ісламу та «Братів-мусульман», блокування Катару, убивства Дж. Хашкаджі у 2018 р.; з’ясовано причини та наслідки ідеологічної та геополітичної конкуренції Туреччини та ОАЕ під впливом катарської кризи, військових операцій Туреччини в Сирії, розміщення турецьких військ у Лівії, розвідки нафтогазових родовищ на континентальному шельфі Кіпру, конкурентних інтересів у країнах Африканського Рогу; досліджено хвилеподібний характер напруги в турецько-ізраїльських взаєминах під впливом імперативу палестинського питання при збереженні прагматичних торговельно-економічних відносин. Ставиться завдання виведення Туреччини на надрегіональний рівень завдяки відродженню політичного ісламу, османських традицій та ідеології. Однак, попри заперечення Туреччиною характеристики свого зовнішньополітичного курсу на засадах неоосманізму, він став концептуальною основою зовнішньої політики Туреччини на Близькому Сході. Початковою тактикою доктрини «Нуль проблем зі сусідами» була мирна співпраця з країнами-сусідами, однак згодом у неї було привнесено агресивні механізми. Наразі Туреччина перейшла від концепції «Нуль проблем зі сусідами» до практики «Нуль сусідів без проблем», а ізольованість Туреччини на міжнародній арені наростає.